Чому Бог допускає наші поразки?

Іноді Бог дозволяє нам вдарити обличчям в бруд, просто щоб ми усвідомили, що не можемо зробити це без Нього.

Пригадуєте історію апостола Петра, коли він пішов по воді, але раптово почав тонути? Ісус сказав учням перетнути Галілейське море, а в той час зійшов на гору помолитися. Вони зробили все, як Він їм сказав, але все одно потрапили в шторм. Пам’ятайте, Ісус ніколи не обіцяв безтурботного життя. Насправді, Він передбачав зворотне:

„ У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ“ (Йоана 16:33).

Оскільки віра зростає тільки тоді, коли ми стикаємося з якоюсь проблемою, ми повинні бути готові до того, що наша віра буде випробувана.

Хвилювання на морі перетворило їх спокійне плавання в хаос. Сильні вітри і люті хвилі кидали їх корабель як іграшку. Ці зазвичай стійкі моряки і грубі рибалки потрапляли в паніці, побоюючись, що вони потонуть. Раптово:

„О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. “То привид!” – заговорили й закричали з переляку.“ (Матея 14: 25-26).

Після того, як Ісус сказав їм, що це Він, Петро не замислюючись сказав:

„Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: “Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!“ (Матея 14:28).

Коли Ісус сказав „Іди“, Петро перестрибнув через борт човна.

Життєва мудрість говорить: „Не вилазь за борт човна, особливо під час шторму“, але у Петра вже були випадки, коли він насмілювався вийти за борт і зробив те, чого ніхто інший (крім Ісуса) раніше не чинив — пішов по воді. Інші учні залишалися в безпеці на судні. Легко сидіти в своїй зоні комфорту і критикувати тих, хто намагається (іноді терплячи невдачі) робити великі справи для Бога. Страх говорить, що занадто ризиковано виходити за усталені рамки. Віра каже, що прийшов час вийти зі створеної людьми човна церковних традицій і піти з Ісусом по воді.

Уявіть, що Петро буквально ходив по воді, в той час як його 11 товаришів витріщалися на нього в сумні і з недовірою. В Біблії не сказано, як далеко він пішов перед тим, як відвів очі від Ісуса і почав тонути. Напрошується питання: „Чому Ісус дозволив йому почати тонути?“. Можливо, Петро подумав, зробивши кілька кроків: „Виходить, я сам можу з цим впоратися“. Але коли він сфокусувався на наростаючому вітрі і хвилях, то знову відчув важкість свого тіла. Петро все життя мав справу з водою, як рибалка, і ймовірно, був хорошим плавцем, але справжня ситуація була вище його розуміння.

„Але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув:“Господи, рятуй мене!” Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре; чого засумнівався?”“ (Матея 14: 30-31).

Ісус дозволив Петру тонути, щоб той зрозумів, наскільки він потребує Його. Якби Ісус не підійшов і не врятував його, Петро потонув би! Його проста молитва в три слова все змінила: „Господи! Спаси мене!“

Петро побачив, наскільки він потребував Спасителя. Ми теж повинні це зрозуміти: ми не можемо врятувати себе самі. Нам потрібен Ісус не тільки для того, щоб врятувати наші душі від гріха, а й щоб врятувати нас у несприятливих життєвих ситуаціях. Ми всі повинні періодично молитися:

„Спаси мене, Господи! Визволи мене із цього скрутного становища, в яке я потрапив, по зі своєї провини“.

Ісус дав яскраву аналогію того, як ми залежимо від Нього.

„Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете“ (Йоана 15: 5).

Відокремлена від дерева гілка швидко перетворювалася в мертву палицю, плоди і листя на ній зморщувалися і засихали. Такими й ми стаємо без Христа — мертвими, млявими, безплідними палицями. Річ у тім, той же цілющий сік, який тече в стовбурі дерева, також тече і в його гілках. Якщо гілка відокремлена від її джерела, вона гине. Ми повинні розуміти, що не можемо врятуватися або залишатися врятованими без Ісуса. Ми не можемо вижити, а тим більше духовно процвітати, не залишаючись пов’язаними з Христом, який є нашим джерелом. Неможливо бути християнином і жити переможної життям без Божої допомоги.

Ісус ясно дав зрозуміти: „Без Мене не можете робити нічого“. Один із найбільших обманів сатани і одна з найбільших людських помилок полягає в думці про те, що ми дещо все-таки можемо зробити і без Бога. В одній популярній християнської пісні  співається: „О, Господь, я навіть ходити не зможу, якщо Ти не будеш тримати мене за руку. Гори дуже високі, а долини занадто широкі. Опускаюся на коліна, ось як я можу вистояти. О, Господи, я навіть ходити не зможу, якщо Ти не будеш тримати мене за руку“.

Інша причина, через яку Бог дозволяє нам тонути, — це підготувати нас для порятунку інших. Ісус сказав Петру після того, як той зрадив Його і занурився у відчай:

„Та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів“ (Луки 22:32).

Ісус дозволив Петру зазнати невдачі і, долаючи цей негативний досвід, Петро зміцнився у своїй вірі. Згодом він зміг ставитися до інших з великим співчуттям і допомагати їм побігти по благодаті Божої. До речі, давньогрецьке ім’я Петро, — чи воно ж — Кифа арамейською, — означає „камінь“. Потопаючи як камінь, буквально і образно, Петро став стійким лідером із непохитною вірою в новозавітної церкви. Петро — це безперечно доказ того, що, навіть якщо Бог дозволяє вам почати тонути, це ще зовсім не означає, що ви потонете!

Переклад Наталії ПАВЛИШИН