Святість “радикальна” у своїй сутності, радикальна своєю іншістю. Створена на образ Творця, радикально іншого, людина стає справжньою, автентичною, коли намагається стати радикальною в прояві своєї любові – не сили, не знання, не будь-якого іншого хисту, а саме здатності ділитися собою, щоб утверджувати в житті іншого – радикальний тріумф самої любові.
Найбільш небезпечна й деструктивна та концепція святості, яка творить паралельний по відношенню до Божої дійсності світ, боїться забруднитися обмеженнями та слабкостями людської природи, позбавляє гідності людської особи тіло людини, а світ людини – його потенціалу бути трансформованим у царство Божої любові.
Відкрити двері для Божої благодаті та її радикальної іншості вимагає відваги.
Переступити через поріг і вийти назустріч іншому вимагає відважної любові – риса воїна.
Двері, відчинені мною для Божої благодаті – ті самі, які Божа благодать залишає відчиненими для мене, щоб йти у світ людей.
Двері відкриті – вимагають воїна, готового боротися за свої ідеали, живучи відповідно до власних цінностей.
Християнин завжди має мати місію, завжди має бути в дорозі, бути в русі, в боротьбі за кращу версію себе, за глибшу вірність Творцеві – бути автентичним, вірним Богові в собі, а відтак – Євангельським цінностям у людському суспільстві.
Чому зазвичай говоримо про святість як про феномен довершеності в минулому, хронологічно обмежений?
Хіба це не атрибут самої Вічності, що проявляється у всіх можливих часах і культурах???
Чи ми готові розмовляти про святість в епоху “динамічного майбутнього”, у час штучного інтелекту, нано- та біотехнологій, генної інженерії?
Чи у нас є для цього слово???
Гадаю, “автентичність”, “справжність” – одне з тих, яке найкраще передає значення терміну святість у сучасному світі…
На ІІІ З’їзді мирян УГКЦ Форум “Відкриті двері УГКЦ”
