Молитва — це наша розмова з Богом. Говорячи про молитву, маємо себе запитати: чи це справді розмова? Молитва — це не монолог. Бо часом молитва може бути завчена, або прочитана, “відтарабанена” і все. Це може бути якась мантра, але не розмова.
У розмові найважливіше — два елементи: ми говоримо і слухаємо.
Ми не вміємо слухати. Ми не можемо дочекатися, коли наш співрозмовник завершить розповідати, тому перебиваємо. Ми хочемо виговоритися і не готові почути, що нам хочуть сказати. Поспостерігаймо за собою, це дійсно не розмова. Ми не чуємо інших.
У час Богослуження чуємо: «Будьмо уважні»… Треба бути уважним, коли говоримо з іншими, почути їх, що вони нам промовляють.
У молитві важливо слухати, що Бог хоче нам сказати. Не тільки щось говорити. Найперше, приступаючи до молитви, важливо сісти в тиші перед Богом. Усвідомити, що Він — Всемогутній Творець, який дав мені буття, який притримує мене при бутті, який терпить мене, любить повсякчас…
І коли молимося, важливо слухати. Бо Господь завжди щось хоче сказати і має що нам сказати. Лиш би ми були готові почути. У молитві важливо почути Бога.
Ми також можемо щось сказати. Бо молитва — це досвід пізнання Бога, який пережили ті чи інші особи і закарбували його. Тож, читаючи молитви, можемо повертатися до їхнього досвіду і здобувати власний. Важливо самим сказати щось Богові.
Можемо сказати Богові, що нас щось болить, щось дратує. Важливо бути справжнім перед Ним. Попросити зустрічі, світла на ту чи іншу ситуацію. Це ми не маємо розв’язки тієї чи іншої проблеми, а в Господа є відповідь на все. Тому так важливо порозмовляти з Ним. А молитва — це розмова: Бог щось говорить мені, а я — Богові.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
