Задум подружжя стає справжнім знаком Нового і Вічного Завіту, укладеного Кров’ю Христа. У подружжі Дух дає нове серце та чинить чоловіка і жінку здатними любити одне одного так, як Христос полюбив нас. Подруги осягають можливість брати участь у жертовній любові (caritas). В цій Святій Тайні виявляється Тайна Втілення Христа, Його жертва на Хресті й Тайна Його Завіту. Подружня любов становить цілість, до якої входять всі елементи особи: імпульси тіла й інстинкту, сила почуттів і прив’язань, стремлінь духа і волі. Любов прямує до глибокої особової єдності, яка не лише єднає в одне тіло, але веде до єдності серця й душі (Humanae vitae, 9).
Будь-яка форма бунту людини прагне узаконити себе фальшивою надією на те, що людина знайде задоволення поза порядком і владою Бога. Це стосується і дошлюбних сексуальних контактів. Чому Церква забороняє секс до шлюбу? Перший сексуальний досвід – це потужний психоемоційний вибух. І якщо він здійснений у шлюбі, то все добре – це вияв любові між членами подружжя, довершення їхньої духовної та емоційної близькості.
Проте в сексі до шлюбу все по-іншому. Як каже ККЦ (2327), статевість “стає особливою та правдиво людською, коли вона інтегрується в стосунки однієї особи з іншою, в повному і взаємному даруванні чоловіка і жінки впродовж всього життя”. Оскільки вона передбачає щире дарування себе, то очевидно, що зростанню в любові допомагає дисципліна почуттів, пристрастей та емоцій, що провадить нас до самовладання. Не можна дати того, чого не маєш; якщо особа не є паном власного “я” – через чесноти і, конкретно, через чесноту цнотливості, – вона не володіє собою, а це робить неможливим дарування себе.
Секс до шлюбу часто унеможливлює вповні перейти на рівень дарування і прийняття, бо має нетривалий, пожадливий, експлуатуючий момент взаємного використання без створення міцних тривалих стосунків. Ці стосунки дуже часто будуються тільки на фізичній близькості, моменті отримання задоволень. Такі взаємини спустошують людину духовно й емоційно.
Цнотливість – це духовна сила, яка звільняє любов від егоїзму та агресії. Наскільки особа послаблює цнотливість, настільки ж її любов стає егоїстичною, тобто – задовольняє жагу до приємностей і перестає бути даруванням себе. (пор.: Папська рада у справах сім’ї, “Правда про людську статевість та її суть”).
Любов, об’явлена Христом, яку апостол Павло оспівує в Першому посланні до Коринтян є, звичайно, вимогливою любов’ю. Але саме це і є джерелом її краси. Уже самим фактом своєї вимогливості вона створює справжнє добро і дозволяє йому випромінюватись на інших (пор.: Іван Павло II, Лист до сімей “Gratissimam sane”). Дошлюбна чистота подругів є свідченням взаємної пошани і глибокого розуміння таїнства подружжя як дару. Час між заручинами і шлюбом є нагодою не тільки ближче познайомитися, але, найголовніше, усвідомити свою відповідальність за створення сім’ї та довідатись про головну мету й характер подружжя. Обряд вінчання, який здійснює Церква, стверджує добровільний і свідомий, нерозривний союз чоловіка та жінки, які є Божими співпрацівниками в ділі творення. Обоє обіцяють одне одному подружню любов, вірність і чесність аж до самої смерті.
Приклади дошлюбного статевого досвіду неприємно вражають: вчені університету в Індіані 1991 р. надрукували помітку для дитячих лікарів, що підлітки, котрі мали статеві зносини, більш схильні до наркоманії та алкоголізму, нерідко мають проблеми в школі. Вчені зробили висновок, що сексуально активні дівчата часто страждають від депресій, почувають себе самотніми й здатними до суїциду. Американські психологи, дослідивши 1,5 тис. пар, зробили висновок, що починати жити разом до шлюбу означає зіпсувати все подальше сімейне життя. Серед розлучених пар дві третини почали жити разом до офіційного шлюбу. Причому стосунки в цих сім’ях були більш напружені, ніж у тих пар, котрі почали жити статевим життям у шлюбі. Свідчення тих, хто мав дошлюбні статеві контакти (деякі з пошти Всесвітньої християнської організації “Справжня любов чекає”): жінка з ПАР: “Я належу до тих, хто не став чекати із сексом до шлюбу, і сьогодні дуже розчарована”; в іншому листі: “Один-єдиний раз я переспала із хлопцем, але не отримала ніякої насолоди, і ніколи в мене не з’являлося бажання це повторити”. В одній із радіобесід, в якій брало участь 100 жінок, одна з них висловилася, що дошлюбний сексуальний досвід є причиною незадоволення їх з чоловіком існуючим шлюбом. Відсутність довіри і поваги одне до одного є наслідком їх дошлюбних статевих зносин. Таких прикладів існує чимало, коли одружені християнки і християни, що не зачекали із сексом до шлюбу, відчувають себе винними.
Я ще не зустрічав жодного справжнього християнина, який би жалкував, що зберігав дівство до шлюбу. Пари, що не пов’язані шлюбом, але живуть разом, звикають до думки, що подружній союз легко розірвати, тому вони, одружившись (часто в церкві), починають відчувати тягар такого союзу. От вам і проба перед шлюбом. Така проба зазвичай до нічого доброго не приводить. За невірністю до шлюбу цілком може йти невірність після шлюбу, і ця невірність не конче може виявлятися в подружній зраді. Хто не вірний дружині в серці, у кого на думці інші жінки, з таким важко побудувати глибокі стосунки.
Дехто говорить, що перед тим, як одружуватись треба визначити сумісність партнера. Вальтер Тробіш, відомий письменник, говорив, що це те саме, що стрибати з парашутом із даху хати. Щоб ліпше пізнати людину, з нею треба пожити немало, адже після шлюбу виникають взаємостосунки зовсім іншого рівня, ніж до шлюбу. А пізнати людину можна лише тоді, коли “з’їси з нею не один пуд солі”. Шлюб – це також і момент обраності. Це мить, коли двоє посвячуються одне одному на все життя, аж до смерті. Нехай молодь не забуває, що дівство – це не тільки ознака тілесної незайманості і перша умова щасливого шлюбу. Це прагнення до чистоти духовної, впорядкування почуттів. Дівство є передумовою посвячення. Це інтегральність людини загалом, спрямованість на конкретну мету, здатність стримуватися від бажань, котрі відводять її від благої мети. Здійснення дошлюбних контактів (навіть для майбутніх подругів) перед шлюбом можна прирівняти із спробою людини, котра не має благодаті священства, відправити Святу Літургію. Це порівняння дозволено вживати, оскільки шлюбний союз чоловіка і жінки уподібнюється до стосунків Христа і Церкви.
Зберегти дівство перед шлюбом надзвичайно важливо, бо шлюб передусім представляє обох подругів, котрі були Богом наперед вибрані для цієї миті і зберігали вірність та себе одне для одного. Це момент обраності і посвяти, повного взаємного дарування до самої смерті ‒ разом із юридичним оформленням правовідносин, з якого випливають взаємні права та обов’язки подругів. Любов довготерпелива, – пише святий апостол Павло (1 Кор 13, 4). Справжня любов напевно витримає підготовку і дочекається свого доповнення в цьому прекрасному дарі Бога – статевій близькості подругів після укладення шлюбу.
Зауваження Джейсона Еверта – одного із доповідачів на величезному зібранні молоді в Колорадо (6.03.2004 р.), де зібралися 1,5 тис. молодих людей задля складення обіцянки зберігати чистоту серця згідно із 6 і 9 заповідями до кінця життя, ‒ стали підсумком цієї події. “Кубики “Лего” можуть бути супер, автомобілі можуть бути супер, а секс святий. Тож не нівечмо того, що Господь Бог дав нам як найвищий дар любові”, – сказав Еверт. Для того щоб зберегти дошлюбну чистоту, потрібна мужність і терпіння. Серцю смиренному, покірному це до снаги. Той, хто співпрацюватиме із благодаттю Божою, стане переможцем над похіттю, бо він уже буде новим створінням у Христі (2 Кор 5,17). Молода людина побачить тоді переваги цнотливості, вона завдяки Христові стане переможцем пристрастей. Стримання тоді допоможе витримати в боротьбі із пристрастями нечистоти.
Щоб цілковито відмовитися від старих звичок і розтлівань старої людини важливо відмовитися від усяких розмов, думок, фільмів, журналів, веб-сторінок, фото, котрі можуть розпалити уяву. Дехто гадає, що, одружившись, людина убезпечена від потягу до кого-небудь, за винятком супруга, або що інші не будуть ним цікавитися, не виявлятимуть ініціативи. Досвід дошлюбної стриманості (якщо він був) допомагатиме подругам і далі чинити опір блудові і гріхові. Час, коли майбутні наречені зустрічаються, дає можливість керувати почуттями й утримуватися від сексуальної близькості до часу, коли наречені візьмуть шлюб у Церкві.
Про так звані “пробні зв’язки”, або “шлюб на віру”
Життя на віру не передбачає подружніх прав і обов’язків, йому не характерна стабільність, яка ґрунтується на шлюбних узах. Для нього властива настанова не брати на себе жодних зобов’язань. В основі використання такого підтексту часто лежить ментальність, яка дуже низько цінує сексуальність. На це впливає більшою чи меншою мірою прагматизм, гедонізм, так само, як і концепція любові, відокремлена від будь-якої відповідальності. (Папська Рада у справах сім’ї “Сім’я, подружжя та життя на віру”). Ірина Мошкова, кандидат психологічних наук: “Слід взяти до уваги особливості жіночої психіки: тільки-но починаються сексуальні стосунки, жінка (дівчина) стає ніби залежною від чоловіка, вона стає його частиною, її притягає до чоловіка набагато сильніше.
А що чоловік? Він, якщо в нього не розвинуте почуття відповідальності, просто втрачає романтику попередніх зустрічей. Для нього починаються будні, настає звикання. Для чоловіка мета осягнута, таке життя поступово набридає. Почуття притуплюються, особливо якщо жінка ще й вередує і взагалі виявляє себе не з кращого боку. У жінки (дівчини) посилюється прив’язаність, а в чоловіка зростає відчуття нудьги, одноманітності. Жінка бажає легалізувати їхні взаємостосунки, навіть взяти шлюб у Церкві, а чоловікові цього просто не потрібно. У такому разі чоловік може піти до іншої, мотивуючи свій відхід тим, що попередня дівчина йому не підходить. Жінки використовують останню зброю – вагітність, далі ‒ народження дитини, гадаючи, що вже тут чоловік нікуди не дінеться. Таким чином може трапитися “стимульований шлюб” (якщо в чоловіка є трохи відповідальності). Більшість чоловіків сприймають дитину як проблему. Родичі і друзі починають повчати його і підштовхують до узаконення стосунків”. В таких обставинах чоловік відчуває себе загнаним у пастку ‒ його перехитрили. Чи довго і як з таким почуттям чоловік житиме в такому шлюбі ?!
Очевидним стає факт, що люди, котрі не поважають сексуальної стриманості до шлюбу, не будуть її поважати й цінувати після нього. Цікаво простежити життя тих, котрі відмовилися дотримуватись обмежень у дошлюбному сексі. Шлюби цих людей доволі часто закінчувалися розлученнями. У США жертвами підліткового сексу тільки за рік стає близько 3 млн. молодих людей. Дошлюбні статеві контакти руйнують взаємини, здоров’я і долі молодих людей. Згідно з дослідженнями Американського Інституту Соціальних Прогнозів, підліткова сексуальна активність призведе до 1 млн. вагітностей щороку, до 460 тис. абортів, 134 тис. викиднів і 490 тис. позашлюбних дітей. Близько 3 млн. підлітків захворіє на венеричні захворювання. У пологових будинках ПАР перебуває 40 відсотків молодих незаміжніх жінок, інфікованих ВІЛ-інфекцією.
Апостол Павло говорив, що статева розгнузданість є гріхом проти власного тіла, котрий є храмом Святого Духа. Як наслідок гріха – аборти, венеричні захворювання, ВІЛ-інфекція.
Дошлюбна чистота – програма мінімум для юнаків і дівчат, котрі хочуть розраховувати на міцний подружній зв’язок і здорових нащадків у майбутньому. Розпусників і перелюбців судитиме Бог, говорить Святе Письмо і підкреслює, що той, хто віддається розпусті, “чинить перелюб, Царства Божого не наслідує”.
У Церкві перших століть наречені після шлюбу носили шлюбні вінці і жили, як брат і сестра. У молодих на той момент переважало духовне начало, вони довше молилися, аби душевно відкритися одне одному. Тільки на 8-ий день з них знімали вінки і поставали стосунки іншого характеру. Це сприяло глибшому розумінню життя в шлюбі. “Як неможливо, щоб розсудливий (стриманий) чоловік зневажав свою дружину і нехтував нею, так неможливо, щоб розпусний чоловік любив свою дружину, хоч би та й була найвродливіша зі всіх” (св. Іван Золотоустий). Своєю чергою ні для кого не є таємницею, що деякі чоловіки зневажають своїх дружин через те, що були в них не першими. Ці слова Івана Золотоустого для тих, які гадають, що стриманість перед шлюбом ‒ це міф: “Чому одні твердять, що то не згідно з життям вимагати чистоти до вінця. Але це є в нашому житті. Якщо б не було багатьох юнаків, що утримуються, які тепер живуть і жили, то, можливо, віднайшлись би які-небудь виправдання, але оскільки їх не існує, то як можете говорити, що не могли пригасити полум’я пожадання. Ті, які могли, будуть вашими обвинувачами, бо вони одної з вами природи”.
Та нехай не засмучуються ті, які впали. Гріховний упадок – не падіння зі скелі: зупинитися можна в будь-який момент. І це слід обов’язково зробити. А далі – покаяння,і молитва, очікування на зцілення… Яким би не був намір тих, хто практикує передчасні статеві зносини, фактом є те, що ці стосунки не можуть забезпечити щирості і вірності міжособистісних взаємин між чоловіком і жінкою ані не можуть захистити їх від примх чи вередування. Христос відновив першопочаткову вимогу, яка починається статевою відмінністю. “Хіба ви не читали, що Творець від початку створив їх чоловіком і жінкою, тому покине чоловік батька і матір і пристане до своєї жінки і будуть вони одним тілом? Так, що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог злучив, людина нехай не розлучає” (Мт 19, 4-6). Святий Павло ще чіткіше доводить, що в разі, коли неодружені люди чи вдови не можуть жити у цноті, вони не мають іншої альтернативи, окрім сталого зв’язку подружжя: “…краще одружитися, ніж розпалюватися” (1 Кор 7,9). Саме через подружжя любов одружених людей піднята до любові, якою Христос безкорисливо любить Церкву (Еф 5, 25-32). Тим часом розбещене статеве єднання (1 Кор 5, 1; 6, 9; 7, 2; 10, 8; Еф 5, 5; 1 Тим 1, 10; Євр 13, 4; 1 Кор 6, 12-20) оскверняє храм Святого Духа, яким став християнин.
Отож статеве єднання тільки тоді є законним, коли між чоловіком і жінкою утворилася відповідна спільнота життя (Священна конґрегація у справах віровчення, “Людська особа”). Усім, хто має труднощі зі зберіганням чистоти дошлюбних стосунків радили ніколи не падати у відчай, завжди пам’ятати, що там, де збільшився гріх, там переважила благодать (пор. Рим 5, 20). Завжди існує дорога покаяння і примирення з Ісусом Христом для всіх, хто хоче покаятися.
о. д. Кипріян Стефанишин, ЧСВВ
Джерело: osbm
