Усе наше життя визначають рішення: прості й складні, дріб’язкові й доленосні, правильні й помилкові. Хочеться, звісно, щоб останніх було якомога менше. А тому усім нашим рішенням повинно передувати одне єдине. Хай і не наше власне, а тих, кому небайдужа наша доля, тих, які подібно до чотирьох євангельських друзів, що принесли розслабленого до Ісуса (Мк 2,3), подбали, аби ми у Таїнстві Хрещення увійшли до складу Містичного Тіла Христового – Церкви. І прийняли цей дар, який буде основою усіх наших подальших рішень, усього нашого життя.
Ним є віра. Як ми віримо, такі рішення й приймаємо. Бо вірити можна в будь-що і будь-як. А потім шукати винних в тому, що щось нам пішло не так. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» вчить, що «віра – це насамперед дар Божий, отриманий у Хрещенні; вона є великою духовною силою людини та водночас її покликанням». Тобто не покоїтися, припадати пилом десь в кутику серця, а бути діяльною, «чинною любов’ю» (Гл 5,6). Як часто буває з Божим даром, ми можемо ним знехтувати через свої байдужість, лінивство чи незнання. А замість покликання жити вірою, тобто щоденно показувати її своїми ділами (пор. Як 2,18), вибрати щось значно комфортніше, що не вимагатиме значних зусиль.
Людина не може не вірити. Як основа майбутнього життя з Богом, віра закладена в неї природньо. Хрещення ж дає завдаток віри справжньої – віри в Христа Ісуса. Задає нашій вірі напрямку. Пізніше, якщо цей дар занедбати, не розвивати, напрямок загубиться, а віра залишиться, і, позбавлена орієнтирів, чіплятиметься за казна-що: гроші, владу, інших людей, сумнівні вірування й химерні ідеології, гороскопи, магію та інше мракобісся. Страшно собі уявити, які рішення потім породить така віра!
Хрещення – не просто гарний звичай. В ньому ми стаємо синами Божими. Що ж то за син, який потім з Батьком не спілкуватиметься? А спілкуватися з нашим Небесним Батьком ми можемо через віру. «Бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що Він існує і дає нагороду тим, які Його шукають» (Євр 11,6). Але й на цьому не зупинятися, адже біси теж вірують, що Бог один і тремтять (пор. Як 2,19). Віру постійно треба поглиблювати. Знаємо, що Бог – безмежний, тож і пізнання Його (через віру передусім) не має меж.
Як це зробити? Щоб віра постійно зростала, і з неї випливали добрі рішення. Відповідь дає апостол Павло: «Віра із слухання, а слухання через слово Христове» (Рм 10,17), закладене у Святому Письмі та житті Церкви.
