Батьки чекали з нетерпінням на народження дитини, ось малій кучерявій білявочці 5 років і… вона гине під колесами авто… Як пережити втрату батькам?
Мати трьох дітей довідується, що хвора на рак. Лікування нічого не дасть, лік іде на місяці. На кого вона залишить своїх дітей?
Або ж дві проблеми світу: “як схуднути” та “як не померти з голоду”… Тонни їжі, яку викидають і мрія про шматок хліба.
Про що говоритиму, так розпочавши? Хочу поговорити про річ, яка можливо здивує або навіть шокує багатьох з вас – про гнів на Бога.
Ви запитаєте: як? Як можна гніватись на Бога? Бог святий, добрий, безгрішний, важко дібрати слів, щоби описати Його Велич? Як же ж це гніватись на Бога?
Я маю на увазі тут гнів як виплеск емоцій. Бо такий гнів є даром від Бога. Проблема тільки у тому, що більшість з нас не вміє таким гнівом користуватись. Гнів має допровадити нас щастя, а не до нещастя.
Гнів – це реакція на той чи інший біль, який нам завдають. Якщо нас болить – ми несвідомо корчимось і тримаємось за це місце. Так є і з гнівом. Але що ми чуємо з дитинства: не гнівайся, заспокійся, не виявляй свого гніву. І людина культурна вчиться і вміє змовчувати замість гніватися. І який наслідок? Щораз то більше людей страждають від депресії, яка є не що інше як подавлений у собі гнів.
Усмішка як у кіно, не підвищуй тону розмови, спокійно поводься і… лікуйся незадовго від депресії.
Якщо мої слова звучать непереконливо, звернімось до Біблії.
Ісус гнівався? Гнівався! Ісус виявив гнів у синагозі Капернаума. Коли фарисеї відмовилися відповідати на питання Ісуса, Він споглянув «на них з обуренням, засмучений закам’янілістю їхніх сердець» (Марка 3:5)
Подібно мати з обуренням і плачем кричить до своєї дитини, коли та іде стежкою зла і загибелі. Дружина до чоловіка, який п’є і не хоче виправлятись…
Ісус гнівався через глупоту людей і твердість їхніх сердець. Він оздоровляв, чинив чудеса, однак це не торкало їх…
Як говорив із Господом Мойсей? Він противився, казав: я не піду, я не братиму на себе ту місію, яку мені пропонуєш… Як гнівався пророк Єремія, говорячи Богу, що більше не буде пророком… Чиї слова “Боже мій, Боже, чому Ти мене покинув?”. Ісусові.
Мав колись досвід, коли одна монахиня, думаючи, що вона сама у храмі, підійшла і молилася вголос, тупнувши ногою “Ти, жиду, мусиш мені ту справу вирішити до ранку, бо такого сорому я зазнала через Тебе!” Думаєте, як же ж так можна молитися? Можна, а скажу більше – треба! Чому?
Нам повторють з дитинства, що Бог великий, добрий, як на Нього можна кричати? А на кого маєш кричати?
Що не маєш любові від батьків, які розлучились або чоловіка, який п’є. Скільки чуємо про трагедії і болі… Боже, це все у Твоїх руках! Оздоровляєш тисячі, а не врятував моєї мами, доньки, сина…
Знаєте, в чому проблема наших молитов? А в тому, що ми не виговорюємось Богові. Бо зустрічаємо друзів і висказуємо їм все, що турбує, виявляємо свої накипілі емоції, а потім заходимо до храму, чемно складаємо руки і говоримо “Святий Боже…” Ні, стань і запитай: чому, Боже, маю проблеми зі здоров’ям, з сім’єю, з роботою. Це ж від Тебе, Боже, все залежить, усе Тобі під силу. Чому так?
Бог хоче чути нашу щиру молитву і якщо гніваємось – будьмо відверті. Прийти і сказати Богові – я не можу, мені нудно на Літургії, я не розумію Святого Письма, я не можу зрозуміти, чому мені так складно в сім’ї… Говорити про усе, усе, усе… Бог хоче чути наш гнів: якщо він щирий – то це найбільший вияв нашої довіри до Бога. Прийти і сказати: Тату, мені так складно. І Бог скаже: нарешті, нарешті Ти говориш зі Мною.
І наступним кроком буде пробачити Бога, а отже прийняти Його план розвитку свого життя.
Підготувала Тетяна Трачук за реколекціями о. Петра Павлюкевича
