У книзі Буття (Буття 3,9) ми знаходимо історію гріхопадіння — велику драму усього людства в діях перших людей. Нерозкаяний гріх Адама й Єви розриває зв’язок людини з Богом, але водночас саме тут починається історія нашого Спасіння (Буття 3,15).
Господь не залишає людину, натомість, люблячи її так сильно, посилає Свого Сина — Ісуса Христа, щоб в Ньому ми спаслися і отримали життя вічне. Проте наше спасіння неможливе без покаяння. Заклик до покаяння, який ми чуємо — це голос Бога. Звернення до кожного з нас, що його закладено в наших серцях через сумління.
Як визначає катехизм УГКЦ, “Христос — наша Пасха”, покаяння становить основу християнської духовності, оскільки означає весь рух до Бога, започаткований Ним і підтримуваний Його благодаттю. Покаяння — просвітлення, перехід від темряви до світла, в якому людина бачить правдивий стан свого серця, бачить, як гріх віддалив її від Бога. Цей шлях має певну динаміку:
1. Початком цього руху є фундаментальна внутрішня зміна — метаноя (навернення);
2. Вона згодом призводить до очищення від пристрастей та наслідків гріха;
3. Та метою є повне визволення від гріхів і повернення до повноти життя в Богові.
Церква уділяє Святе Таїнство Покаяння (Примирення), здійснюючи слова Христа до апостолів: “Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються.” (Йоана 20, 22-23) . Отож Святий Дух веде людину дорогою святості, даруючи в Таїнстві Церкви благодать покаяння на обожествлення.
Правдиве покаяння не має бути зосередженням на упадках і провинах. Це пізнання Божої любові, зустріч з люблячим Отцем після падіння, відновлення нашої цілісності та гідності.
В притчі про блудного сина євангеліст Лука в особливий спосіб відкриває нам образ милосердного Отця. (Луки 15,11-32)
Принижений своїми помилками, син наважується повернутися додому, щоб покаятися. Він навіть не сподівається на відновлення стосунків із отцем, визнаючи всю глибину своє провини. Але ми читаємо, що “коли він далеко ще був, його батько вгледів його і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його”. (Луки 15,20)
І це саме та зустріч, якої так прагне, чекає наш Небесний Отець, яка відбувається під час Таїнства Сповіді, коли ми з тремтінням серця визнаємо свої гріхи в Таїнстві Примирення та зцілення.
Я знаю, Господь довготерпеливий і багатомилостивий. (Числа 14,18). Дякую за голос сумління в моєму серці. І коли вкотре я почую заклик “Де ти?”, відповім молитвою папи Франциска: “Господи, я дав себе обдурити, тисячі разів утікав від твоєї любові, але тепер стою тут, щоб відновити завіт із Тобою. Ти потрібний мені. Спаси мене знову, Господи, прийми і обніми мене”. (EG, 3)
Катехитка Олена Пенязєва
