Сьогодні владика Борис Ґудзяк, Архиєпископ і Митрополит Філадельфійський УГКЦ у США, святкує свій шістдесятирічний ювілей. Команда ДивенСвіту приєднується до усіх привітань і пропонує читачам пригадати цікаве повчання Владики про виклики сучасності.
Владика Борис розпочинає лекцію з гри. За його вказівкою слухачі діляться на пари і почергового розповідають одне одному найяскравіші пережиття з минулого літа. Завдання партнера – слухати розповідь зі щонайбайдужішим обличчям. «Це образливо, правда?» – запитує митрополит після експерименту. І відтак пояснює ту гру: «Це показує, наскільки відкритість до іншого, наскільки слухання є важливим».
Лекція Бориса Ґудзяка присвячена тому, як зберегти себе в еру, коли дуже легко втратити себе, і як вміти слухати ближнього. Ґудзяк і сам не лише говорить, а слухає. Слухає аудиторію й сідає на підлогу церкви поруч зі студенткою, якій не знайшлося місця на стільцях – розповідає про те, що Бог промовляє просто. А потім слухає, як десь із кутка церкви доноситься лепет дитини. «Отак Бог звучав у Вифлеємі», – реаґує Ґудзяк. І закликає чути навіть травинку.
БОГА НЕМОЖЛИВО НАБРАТИ НА ТЕЛЕФОНІ: «БОЖЕ, З’ЯВИСЯ НА ЕКРАНІ» – ВІН Є ЗАВЖДИ
– Ми творені для того, щоб слухати одне одного.
Ми створені на образ Божий. Бог є в трьох Особах – Отець, Син і Дух Святий, – які слухають один одного. Очевидно, це метафора – «слухати». Щодо таїнства Божого спілкування у нас немає слів. Але ми створені як особи на образ Бога, який у своєму божестві виявляє ідеальне спілкування між трьома особами. І ми в своєму духовному ДНК маємо потребу спілкуватись, бути у стосунках.
Властиво, це є начало духовного життя – слухати.
Я би дуже хотів, щоб ви стали віртуозами слухання. Як хтось грає на скрипці і відчуває тон, тональність, тембр, так ми є покликані чути тон, тональність і тембр Бога і ближнього.
Коли Ісуса питають, як жити по-духовному, Він каже: люби Бога і ближнього, будь в добрих стосунках з Богом і ближнім.
Ми потребуємо спілкування. Ми хочемо, щоби хтось нас почув. Скільки сьогодні є невислуханих людей! Невислуханих дітей. Тому що ті, хто поруч, затрудняються слухати. Світ потребує, щоб ми слухали.
Є ситуації, коли ми не можемо сказати нічого особливо мудрого, цілющого, трансформуючого. В сім’ї стався випадок і загинула дитина. Якими словами можна розрадити і потішити маму, тата? Ми не маєм слів. Але ми можемо бути поруч, ми можемо послухати біль.
Слухання є метафорою не лише, коли ми говоримо про стосунки трьох осіб у Тройці. Слухання є метафорою взагалі щодо нашого спілкування. Це є відкрита постава до іншого. Яка сприймає іншого. З сприйманням – благословить, з сприйманням – визнає, з сприйманням – цінить.
Одного разу Уляна Головач скерувала до мене журналіста (а радше, він просив Уляну, щоб скерувати його до мене), щоб зробити зі мною інтерв’ю. Не відмовив йому. Я його не знав. Він славний чоловік– Тарас Прохасько. Десь 15 років тому він зробив зі мною інтерв’ю, і він так уважно слухав під час того інтерв’ю, що я йому сказав речі про себе, які я сам давно забув.
Може, хтось пережив сповідь, коли священник, який є віртуозом у слуханні, помагає до глибин те болото з душі викинути…
У наших стосунках відкритість до іншого, слухання, споглядання або, іншим словом, – чекання, – є початком тих стосунків. Воно передовсім є началом у наших стосунках з Богом. Не тільки тому що динаміка слухання є притаманна стосункам, але тому, що Бог є ініціатор нашого життя. Він нас створив для життя, для спілкування з Ним. Ми можемо це зрозуміти, лише послухавши Його.
Це не є наша ідея, наш витвір, наша геніальність, наша щедрість, наше родження – а ми є роджені, ми створені в любові. Господь нас провадить у свободі. Ми йдем, якщо ми можем почути.
Як Син Божий-Пантократор часто називається в Євангелії? Як починається Євангеліє від Івана, перші слова? «Спочатку було Слово…». Слово – це є інша назва Сина Божого. Якщо ми хочемо плекати своє життя з Богом, яке є Словом, то слід слухати.
Господь промовляє крізь історію. Історія Божого промовляння до нас записана в Святому письмі – протягом століть, в Старому завіті. І коли цього Слова не вистачало, коли цього Слова не чули, коли пророків, які прорікали Божим Словом, каменували – Отець в оцей світ послав свого Сина, і Слово стало людиною, щоб промовити до нас.
Не високою філософією, не якимись аргументаціями, а Бог дитиною просто до нас поселився. Щоб зняти весь страх, упередження, загрозу. Бог ніжно промовляє десницею дитятки. І ми маєм свободу – або чути це Слово, на нього відкритись, або ні. Великим таїнством нашої свободи є те, що ми можемо заткати свої духовні вуха, закритися у сфері, в якій ми пануємо (або нам так здається).
Ви знаєте слово «абсурд», «абсурдний»? Від чого це походить? «Surdus» – це є глухий. Абсурдні речі – це речі, які є, так би мовити, закриті від слова, перед словом.
Є грецький прикметник «idios», від нього похідне – «idiotes». Чули такі слова? Що воно означає? Це свій, отаке щось своє. Ідіотом є той, який у собі, який вважає, що він не потребує ні Божого слова, ні спілкування, «бо я – самовистачальний…» Від того походить таке досить гостре слово.
Дуже важливо нам не лише у наших людських стосунках, не лише у сім’ї, у роботі, в політиці, в суспільстві, але передовсім у нашому духовному житті, у церкві, у християнській спільноті, у цьому університеті вміти стати перед Богом. Стишити всі ті шуми, які є в голові, в думці, в серці, в емоціях і просто старатися слухати, як Бог говорить, у тишині. Слухати. Споглядати. Сприймати. Терпеливо, плідно чекати. Бо він протагоніст. Він ініціатор.
Я не можу контролювати цих стосунків. Не я натискаю кнопку: «Боже, появися на екрані!». Господь говорить. Властиво, не треба його набирати на слухавці. Він завжди промовляє. Єдине питання є, чи ми слухаємо.
Кожна травинка. Кожен листочок. Кожна хмаринка. Кожен промінь. Кожен погляд. Кожне обличчя. Кожна постать, кожна людина – це Господнє слово для нас. І ми розвиваємся духовно, коли ми відкриті. Для Бога. Коли ми відкриті для ближнього. Коли ми вміємо слухати.
Але сьогодні, можливо, це є складніше, ніж коли-небудь. Завжди були шуми, завжди був зойк, крик, тріскіт, вибухи – ззовні, всередині. Люди всіх часів затруднялися у тому, щоб почути Божий голос, щоб почути ближнього. Сьогодні ми просто додаткове маєм навантаження.
Ми говорили сьогодні з ректоратом – скільки тої інформації! Скільки тих стимулів! Тут хтось підіпхав, тут хтось якийсь месседж, тут пікнуло, там дзенькнуло… І нам є важко вспокоїтися. Важко почути те, що не є поверховим. Те, що не є сенсацією, те, що не є стимулом. Те, що не є от лише чуттєвим, пристрасним.
Скільки є бомбардації на наші бідні немічні пристрасті! «А ну, давай!..» Соромно признаватися, але сьогодні стільки-стільки часу віддають порнографії!.. Ви знаєте, що в Сполучених Штатах Америки інтернет-порнографія заробляє більше, ніж всі професійні спортивні команди, взяті разом? Я не певен, чи є велика різниця між Америкою та Україною.
Годі сподіватися, що почуєш глибокі речі, коли ти є на поверхні. Годі сподіватися, що тобі вдасться зрозуміти смак доброго, терпкого, вистояного в бочці червоного вина, якщо ти п’єш завжди лише цукровану воду.
Наша спільнота є покликана до вина. До витонченого смаку. До філігранового сприйняття. Для цього треба настроювати свій слух, своє сприйняття. Опановувати свої пристрасті, ідентифікувати шуми, зайві голоси – а їх є багато! – і чути голос Божого благословення. Який каже: «Ти моя возлюблена донька, ти мій син возлюблений, якого я уподобав», як Отець говорить до Сина в Йордані, і через Сина – до нас.
І тут є найважливіший урок, який можна засвоїти в університеті, – навчитися слухати. Бути віртуозом. Вміти почути тон.
Не знаю, чи це легенда, чи правда – кажуть, що в пологовому будинку, де є багато жінок, якщо всі їхні діти поруч в кімнаті, то мама з першого дня чує голосочок своєї новонародженої дитини. Як слух є наставлений на стосунок мами і дитини! Ми покликані мати такий слух до Божого голосу.
Все шумить, інші кричать, горлають! «Боже, я Тебе чую і Твоє благословення і приймаю Твій мир. Нехай світ валиться, але я знаю Твоє слово, яке мене створило і яке веде мене до вічності». А це не легко. І мені не легко. Я хвилююсь, і нервуюсь, і переживаю, журюсь, не сплю. Бо сиджу на тому інтернеті і дивлюся, скільки лайків там на фотографії (сміх).
У нас у цю епоху є багато нових викликів. Але дисципліни духовного життя є старими, як світ. І перша з них, перший крок духовного життя – це є постава слухання. Або назвім це сприйняттям, чи спогляданням, чи терпеливістю, чи чеканням.
Нехай Господь благословить наше слухання! Щоб ми хоч трохи краще сьогодні могли почути того, хто поруч, тих, що вдома, тих, що бездомні, тих, які потребують нашої присутності, терпеливості. А передовсім набираймося нової наснаги, щоб чути Божий голос.
Ця постава дуже освободжує, коли ми звільняємся від ілюзій, що ми мусимо все зробити, все полагодити, все здобути, всіх задовільнити, розуміючи, що є один головний протагоніст. Те Слово, яке дало нам життя, яке нас благословить, яке нас провадить, потішає. І кличе щораз глибше поринати у таїнство нашого життя.
