“Ми навчилися: ставити свічки і робити аборти; освячувати верби і розвалювати свої сім’ї; будувати церкви і жити в блуді; прикладатися до ікон і залишатися глухими до чужої біди; ходити до храмів і тиранити своїх домашніх.
Чи довго так триватиме? Пора припиняти вірити «в душі» і «по-своєму», тому що годувати своїх дітей в душі, отримувати зарплату в душі і бути тепло одягненим в душі чомусь ніхто не хоче.
Пора, нарешті, згадати слова Христа про те, що «не всякий, хто каже до Мене: « Господи! Господи! », Увійде в Царство Небесне, але виконуючий волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7, 21).
Сенс віри – у внутрішньому перетворенні людини, а якщо такої мети не ставиться, то віра швидко стає ханжеством і лицемірством, або просто ритуалом, покликаним переконати людину, що вона «духовна» і «віруюча».
Ми повинні усвідомити, що добрих людей в світі переважна більшість, але всі вони занадто зайняті собою. Допомагають не добрі, а небайдужі.
І саме такими – небайдужими – нам треба стати”.
