Словом «пристрасть», як і багатьма іншими словами, дуже часто зловживають, знецінюючи його справжнє значення. Воно стало жертвою мовного стилю, коли одне слово використовується для позначення дуже багатьох речей.
Біблійне слово «ревнощі» (у синодальному перекладі також застосовується слово «старанність»), на мій погляд, детальніше передає значення того, що ми маємо на увазі, коли говоримо про «пристрасті». Добре відомі приклади цього:
«Який віддав себе самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня та щоб очистити собі народ, що був би його власний, ревний до добрих діл» (Тита 2:14).
«Пригадали тоді його учні, що написано було: «Ревність дому твого поїдатиме мене»» (Йоана 2:17)
«Хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю» (Римлян 12: 8)
«В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть» (Римлян 12:11).
У цю пору року, християни найчастіше чують про такі ревнощі:
«Щоб збільшити владу в безконечнім мирі на престолі Давида і в його царстві, щоб його утвердити й укріпити справедливим судом віднині і повіки, – ревність Господа сил це чинить. Господь послав до Якова слово, і воно в Ізраїлі впало» (Ісаї 9: 6-7).
Сучасною мовою ми б сказали, що всепоглинаюча пристрасть Господа ― це порятунок втрачених грішників через жертву Месії (Ісаї 53), встановлення і підтримання вічного Царства Месії. Ось це головна мета Бога, Його основний фокус при погляді на людство.
І якщо ми поділяємо Божу пристрасть в цьому сенсі, то це дуже добре. Це по-справжньому благочестиво.
Пристрасть із серця
Насправді, дуже добре, що Біблія заповідає нам це. Чи помітили ви вказівку в посланні Павла: «В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть»? (Римлян 12:11) Це означає, що християнин не може не бути старанним і ревним.
І ось чому ми повинні дозволити Біблії, а не суспільству, визначати значення наших слів, встановлювати моральні стандарти і визначати наші очікування. Біблія не визначає те, що ми називаємо «пристрастю», як щось, що корениться в нашому темпераменті.
Врівноважені, флегматичні особи покликані до палкого і старанного життя так само, що й холерики, що перебувають у постійному «драйві». Біблія також не розглядає «пристрасть» як щось, що корениться в нашій етнічній культурі. Нащадки скандинавів (на кшталт мене), схильні стримувати свої емоції, покликані до глибоких почуттів і прагнення так само, як і ті, чиїми предками були «пристрасні латиноси»
Біблія розглядає «ревнощі» як питання серця. Коли Павло говорить: «Озвався його пан і каже до нього: Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав» (Матея 25:26). Лінощі ― це не якась вигадлива риса характеру, а гріх. Це гріх, бо не бути «ревними духом» у служінні Господу ― означає бути байдужими до того, чим Господь так глибоко переймається. Така байдужість ― зло.
З точки зору Бога, наші палкість, ревнощі або пристрасть не описують нашу емоційність. Вони як датчики, які налаштовані, щоб показувати, що насправді є скарбом для нашого серця і що, таким чином, живить наше життя. Так само, як Богу більш бажана молитва таємно промовлена, ніж показна молитва на публіку: «А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Матея 6: 5-6), так і Йому чинити (або навпаки) те, що насправді захоплює наше серце, а не наші зовнішні емоційні прояви . Те, що нас захоплює ― визначає наші пріоритети в житті.
Не важливо, як генетика або оточення вплинуло на нашу емоційну природу, мало що здатне більш ясно відкрити нашу справжню сутність, ніж порівняння того, про що ревнує Бог і того, про що ревні ми. Найчастіше ревнощі, в якій ми найбільше потребуємо – це ревнощі по покаяння (Одкровення 3:19)
Будь-якою ціною
Наші прагнення і емоції безладні через те, живемо в грісі. Ми виявляємо, що неможливо виконати Божу заповідь про те, щоб пристрасно служити Йому, покладаючись на власні сили. І це стосується, серед інших, і заповідей «Люби ближнього твого, як себе самого» (Матея 22:39) і «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі» (Матея 10:28).
Але нездійсненні Божі заповіді насправді є милістю до нас. Вони присмиряють нас так, як ми того потребуємо: «Для нас, яких Божа потуга вірою зберігає на спасіння, що готове з’явитись останнього часу. Ви тим радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах» (1 Петра 5: 6) і підштовхують нас до того, щоб все більше і більше покладатися на завершену роботу Христа для нас: «Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому» (2 Корінтян 5:21).
Вони закликають нас до великих глибин молитовної залежності від Бога і скеровують нас розкривати свої потреби Богу в будь-якій ситуації: «Отож кажу вам: Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять» (Лука 11: 9), і вчать жити кожним словом, що походить із уст Його: «А той відповів: “Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих”» (Матея 4: 4).
Іншими словами, ці нездійсненні заповіді вчать нас слідувати за Ісусом і жити таким життям, для якої ми завжди були призначені: життям по вірі: «Вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.» (Євреїв 12: 2); «Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, – бо ходимо вірою, а не видінням» (2 Корінтян 5: 6-7).
І все ж, ми не такі жагучі, як повинні б, і не в тому, в чому має. Але і цей гріх був викуплений: «Як же ми визнаємо гріхи наші, то він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди.» (1 Йоана 1: 9), і Господь закінчить свою роботу в нас, і одного разу ми зможемо досконало розділити Його пристрасть: «Я певний того, що хто розпочав у вас добре діло, він його й закінчить аж до дня Христа Ісуса» (Филип’ян 1: 6).
Сьогодні Він чекає наших молитов про ревнощі, яку ми покликані мати. Він чекає, щоб ми просили Його про це з відвагою: «Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч» (Євреїв 4:16) і з вірою.
Тому, чого б це не коштувало, Господи, помнож мою ревність виконувати Твою волю, і мою наполегливість, щоб найкращим способом використовувати мій час в ці лукаві дні. Амінь.
