Чому я очікую на диво?

Читай також

  • Владика Богдан Дзюрах: історія не закінчується Голготою, Великдень настане обов’язково
  • Християнин формується не так через вишколи, як через молитву — особисту та спільну
  • Всемогутній Боже, через заступництво Катерини зміцни нас у вірі
        • Чому я очікую на диво?

          У нас живе віра у чудо. Не пручаймося! Ну, визнаймо, що нам хочеться його. Бодай невеликого якогось чуда. Щоб воно взяло і ось так без стуку зайшло у наші двері. А ще краще, щоб ми знали, що ці двері були надійно зачинені зсередини, а воно взяло і таки увійшло, коли ми були у дУші… прийшло і вмостилося на нашому дивані, як у себе вдома, приготувавши для нас улюблений чай…

          Коли воно (чудо) засвічується на горизонтів життя ми окрилюємося. Хочемо літати і прісна їжа щоденності знову грає особливим смаком емоцій. По дорозі чудА приходять до нас з різною хронометрією, з незрозумілою логікою. А краще з її відсутністю. Воно може навіть вриватися у життя, сказавши: “знаєш, друже, ти здається добряче призабув, що я ще насправді існую”)

          Бог спілкується зі своїми дітьми посередництвом чуда. Хтось з проповідників сказав: “чудо потрібне для невіруючих”. Ви як хочете, а я у цьому якось сумніваюся. Тоді мабуть ми теж трохи невіруючі, якщо його очікуємо.

          А може ми просто люди, яким хочеться, щоб Бог до нас приходив і засвічував святкові світлячки радості… Якось я не дуже вірю у таких, які аж такі досконалі, що їм його непотрібно. У нас всіх має бути щось, що робить нас просто звичайними людьми. І мабуть це прекрасно!

          Чудо – це щось на кшталт зустрічі у вузенькому провулку великого мегаполісу, коли піднявши очі з бруківки, враз помічаєш, що вже пару метрів перед тобою йде хтось і ти несміливо пізнаєш, що то друг дитинства…

          Чудо, коли воно приходить зненацька, – і є найкращий знак, що у цьому житті все таки може бути щось просто так. Незаплановано. Не за щось! Воно немов каже: “друже, ти не сам, про тебе піклуються”.

          Чудо не можна описати і довести. Для кожного воно своє. Для когось чуже чудо зовсім не чудо. Бо чудо – то щось дуже особисте!

          Бачити чудо там, де його не видно зверху і є чудо. Значить певно воно – у знатності людини добре бачити і то без окулярів…

          Праця – це такий розлив чуда, коли ми якось вперто не хочемо приймати, що у щоденному досвіді є місце на нього. У тих самих людях, у тому ж офісі і у тому самому борщі на обід…і у всьому, що з тобою відбувається…

          У чуда чистий подих і легкі руки, із теплою і непридуманою посмішкою…

          Чудо – то вірити, що за горизонтом наших негативних життєвих установок Бог засвічує тиху лампаду сподівання. І ми таки віримо всупереч многоті алогічностей цього життя, навіть якщо то вже пізня осінь.

          По суті чудо – це захоплюючий сюрприз Бога тобі, на якого ти не очікував, а Він тільки і думав про те, коли ж настане найбільш підходячий момент, щоб тобі його подарувати…

          Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ

          Читай також

        • Владика Богдан Дзюрах: історія не закінчується Голготою, Великдень настане обов’язково
        • Християнин формується не так через вишколи, як через молитву — особисту та спільну
        • Всемогутній Боже, через заступництво Катерини зміцни нас у вірі
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.