Про служіння відкинутим та знедоленим, про бідних як місце зустрічі з Христом та про сприяння соціальній справедливості говорим Вселенський Архієрей, зустрівшись із учасниками Міжнародного Конгресу Товариства Ісуса на тему соціальної справедливості та екології.
«Усі ми знаємо, що Товариство Ісуса від своїх початків було покликане служити бідним; йдеться про покликання, яке святий Ігнатій включив у Правила 1550 року. Єзуїти повинні займатись “захистом та поширенням віри і користю душ у житті та християнському вченні” та посвячуватись “примиренню ворогуючих, допомагати і повністю служити тим, які перебувають у в’язницях та лікарнях, і чинити (…) всі інші діла милосердя” (Правила, 21)», – цими словами розпочав свою промову Папа Франциск, звертаючись до учасників Міжнародного Конгресу Товариства Ісуса на тему соціальної справедливості та екології, приймаючи їх у Климентинському залі Апостольського палацу у Ватикані у четвер, 7 листопада 2019 року.
Служіння неприйнятим та відкинутим
За словами Святішого Отця мова йде про ігнатіянську традицію, яка дійшла аж до наших днів. Отець Педро Аррупе, 28-ий Генеральний Настоятель Товариства Ісуса, спираючись на свій власний досвід контакту із людським болем, доклав зусиль, аби підсилити це покликання ченців Ордену. Після довгих років служіння він писав: «Я бачив Бога, Який є таким близьким до тих, що страждають, до тих, які плачуть, до тих, які тонуть у цьому житті безпорадності, і це запалило у мені палке бажання Його наслідувати у цій добровільній близькості до відкинених цього світу, до яких суспільство ставиться з презирством».
Як підкреслив Папа-єзуїт, отець Аррупе був людиною молитви, людиною, яка щоденна боролась з Богом, і власне у такий спосіб народилось його переконання, що служіння віри та плекання справедливості не можна розмежовувати, адже, вони нероздільні. На його переконання, як свідчить Глава Католицької Церкви, «всі служіння Товариства Ісусового повинні були відповідати викликові звіщати віру і, водночас, сприяти справедливості». Це покликання, до якого спочатку були покликані окремі члени Ордену, повинно було стати покликанням усіх єзуїтів.
Бідні – місце зустрічі з Господом
Святий Ігнатій у своїх «Духовних Вправах» порівнював слугиню до тієї особи, яка допомагає Пресвятій Родині. Тому, кожен, хто посвячується на служіння бідним і потребуючим, служить самому Богові. Папа зазначив, що кожного року літургія запрошує нас споглядати Бога у неприйнятому немовляті, який прийшов до своїх людей, але його не прийняли (пор. Ів. 1, 11). Це активне споглядання неприйнятого Бога, допомагає нам віднайти красу кожної людини, яку відкинули на узбіччя. Жодне служіння не може замінити того, аби цінувати убогих в їхній власній доброті, у їхньому існуванні, культурі, способі життя у вірі. У бідних знайдемо упривілейоване місце зустрічі з Христом. Тому, на переконання Вселенського Архієрея, дар зустріти Бога серед жертв та бідних – це цінний дар у житті наслідування Христа.
А наголошуючи на тому, що наша віра вдосконалюється саме через такий досвід зустрічі з Господом у бідних, Папа заохотив вдивлятись в обличчя розп’ятого Ісуса, яке запрошує кожного із нас щодня бути поруч з Ним, знімаючи Його з хреста, тобто, полегшуючи болі наших ближніх. «Наш світ, роздроблений і поділений, потребує будування мостів, аби людська зустріч дозволила кожному з нас відкрити у відкинених прекрасне обличчя нашого брата, в якому ми впізнаємо себе самих, та чия присутність, навіть без слів, вимагає в своїх потребах нашої турботи та нашої солідарності», – мовив Папа Франциск.
Наслідування Христа серед розп’ятих
Далі він пригадав біблійні слова про те, що Ісус не мав де голови прихилити (див. Мт. 8, 20), посвятившись звіщенню доброї новини про спасіння та зціленню різних хвороб та недуг серед народу (див. Мт. 4, 23). Як наголосив Папа, сьогодні Дух Ісуса надихає нас до наслідування Його у служінні «розп’ятим» людям нашого часу.
У наш час часто стаємо свідками несправедливості та людського болю. Сьогоднішню епоху можемо назвати поетапною «третьою світовою війною», якій притаманні злочини, знищення, вбивства… Існують різного роду зловживання, торгівля людьми, ксенофобія та егоїстичний пошук національних інтересів, прояви нерівності між державами та в самих країнах, тощо. З іншого боку, як ніколи раніше, у наш час присутні великі надуживання стосовно нашого спільного дому. А наслідки цього відчувають, насамперед, бідні люди.
Наслідування Ісуса в цих умовах передбачає низку зобов’язань, таких як супровід жертв, аби споглядати в них обличчя нашого розп’ятого Господа; уважність до людських потреб, які сьогодні є незліченними; необхідність замислитися над реальністю світу. Але цього недостатньо: «Ми потребуємо справжньої «культурної революції», переміни нашого колективного погляду, нашої поведінки, способів сприйняття себе самих та нашого місця у світі», – наголосив Єпископ Риму, звертаючи увагу також і на потребу діалогу та необхідність переміни наших структур за допомогою прийняття спільних рішень на користь бідних та потребуючих.
У цьому контексті Папа-єзуїт похвалив численні соціальні ініціативи своїх співбратів та заохотив їх і надалі трудитись на користь неприйнятих та відкинутих на узбіччя суспільного життя, співпрацюючи з іншими церковними інституціями.
Відкривати шляхи надії
«Наш світ потребує перемін, які б оберігали життя, яке перебуває під загрозою, та захищали б найслабших. Ми шукаємо змін, але часто не знаємо, якими вони повинні бути, або не відчуваємо себе здатними їх довершити», – мовив далі Глава Католицької Церкви, зазначаючи, що часто, йдучи за логікою світу, ризикуємо впасти у відчай. Вражаючим є те, що дуже часто саме жертви цього світу не дозволяють на те, аби їх перемогла спокуса піддатись, але дивляться у майбутнє з надією.
На закінчення Святіший Отець наголосив, що соціальний апостолят скерований, перш усього, на те, аби сприяти соціальним процесам та підтримувати надію. Йде мова, власне, про процеси, здатні допомагати людям та спільнотам зростати, усвідомлюючи свої права та можливості, будуючи своє майбутнє. Папа заохотив своїх співбратів й надалі трудитись на благо справжньої християнської надії, яка завжди породжує історію.
