У кожного з нас – свій темперамент. Комусь добре вдається зарадити собі з емоційними шквалами, когось емоції позбавляють здатності панувати над собою.
Нерідко трапляється, що в пориві емоцій ми грішимо. Чи є такі гріхи, так би мовити, стовідсотковими гріхами, тобто чи є вони завжди гріхами.
Якщо лютуючи хтось когось убиває, калічить, ранить – є це гріхом? Дивно звучить, звісно, таке запитання. З іншого боку, стани афекту, коли людина фактично собою не володіє, важко назвати “свідомими”, а гріх, як відомо, – свідоме і добровільне порушення заповідей Божих.
Емоції дані людині для якості життя та самовираження, однак навчитись ними керувати – першочергове завдання. Людина знає свої слабкі місця, а тому якщо ти знаєш, що може вивести тебе з рівноваги, то намагайся цього уникнути. Якщо ти втрачаєш владу над собою через алкоголь, пусті балачки, необдумані витрати – уникай цього. Це – частина великої мозаїки пошани до себе як до дитини Божої.
Бог бачить серце людини. І якщо гріх скоєний під впливом емоційної бурі – це може бути “полегшуючою обставиною”, але в жодному разі гріха не анулює. Саме тому пояснення “бо я розізлився” не виправдовують гріха: зі злості пішов і зрадив, пішов і побив когось, пішов і обманув. Зло скоєно.
Бог є нашим Творцем і Він може допомогти нам справитись із тими “кнопочками” нашого тіла та психіки, з якими складно давати собі раду. Однак неможливе у людини, можливе у Господа.
Підготувала Тетяна Трачук
Мале котє відразу царапає, а доросла кітка драпає тоді, коли дуже розізлити. Тварина, і то вчиться керувати емоціями! А ми люди))))
Гріх однозначно! Якщо священник не стримався, негідно повівся з людиною і та людина перестала ходити до церкви- провина згіршення! Якщо є психічне відхилення в сотрудника, то має провину настоятель- він допускає до служіння. Сама емоція не є гріхом- людина злиться, а мовчить- сповідатись нема з чого; а зробити щось не те в емоціях- провина, якщо психічно здорові; якщо є психічні відхилення- гріх опікуна, керівника.