У передріздвяний час сповідь – це дуже важливий етап приготування до зустрічі із Божим Сином.
Однак для багатьох визнавати свої гріхи на сповіді є справжнім викликом – через сором.
Чи є сором перешкодою для сповіді? Як його позбутися?
Насамперед, варто сказати, що соромитися скоєними гріхами – це абсолютно нормально. Якщо людина, аналізуючи свої вчинки, бачить свої провини проти Бога і їй стає за них соромно, то це означає, що вона розуміє складність гріха, неправдивість своєї поведінки, жаль через те, що образила безмежну Божу любов та довіру.
Під час іспиту сумління всі погані вчинки постають наче в освітленні, ми бачимо їх без прикрас – такими, якими вони є. І стає соромно – через те, що ті чи інші кроки було зроблено проти Божої волі.
Те, чого не варто робити, – так це під впливом сорому намагатись «загортати в обгортки» свої провини. Намагатись визнавати їх на сповіді так, щоби було якось більш прийнятно, насамперед для свого ж вуха. Наприклад, ходжу до церкви не дуже часто – а насправді ходжу раз в півроку. Є різниця, правда? Не дуже часто – це може бути не щодня для когось і т. д.
Сором за гріхи – це позитивний сигнал, що з нами і нашою совістю все добре, а не навпаки. Якщо ж, підготувавшись до сповіді, ми не відчуваємо сорому за вчинене – то тут може бути проблема, може варто трохи по-іншому, менш лагідно та згладжено назвати ті вчинки, які були здійснені?
Ще один аспект цього ж питання – це сором визнавати гріхи перед священником. Багатьох саме це стримує роками від того, щоби висповідатись. Це дуже часто стосується гріхів проти сексуальності. Тут варто розуміти чітко: сповідник не прагне «посмакувати» всіма деталями наших гріхів, він там не для цього. Сповідь – це щире визнання і каяття з покорою і розумінням своєї неправоти. Достатньо визнати гріх, можливо сказати контекст і повторюваність. Важливо – щире каяття, а не деталі вчиненого.
Сповідник – це людина, яку Бог ставить нам для зустрічі з собою. Він для того, щоби допомогти – не осуджувати, а тому немає жодних причин соромитися його у сповідальні. Наші людські гріхи – не унікальні, Бог хоче бачити наше розчулене серце, щоби пробачити і забути гріхи.
Автор: Тетяна Трачук
Сором може заважати рішенню до прийняття Таїнства Покаяння (Сповіді). Така реакція зумовлена захисною функцією сорому – захист своєї інтимності. Однак, проблема є вища за сором, якщо йдеться про скоєних гріх. Гріх віддаляє від Бога, а, отже, є небезпека втратити щасливу вічність з Ним. Гріхом людина ображає Бога. Такі питання, як: А як же моя любов до Нього? Чи справді люблю я Його? – проникають до фундаменту віри людини, її ставлення до Бога. «Кожний, хто вірує в нього, не осоромиться» (Рим. 10:11) – саме віра розтоплює, немов лід, відчуття сорому під час підготовки та прийняття Таїнства Покаяння. Якщо замість сорому поставити жаль за гріхи, запалити вогонь своєї віри, та зробити тверду постанову виправити своє життя, то так можна подолати барє’р.
Слава навіки! Ні, якщо вказуєте джерело – можна.
Слава Ісусу Христу! А якщо я копіюю зі статті фрагмент тексту до себе на сторінку Фейсбук і ставлю під ним пряме активне посилання на цю статтю. Так можна робити? Це не є порушення?