Складіть свій список, і побачите, що більшість речей, які роблять нас щасливими — нематеріальні
Нельсон Мандела казав, що освіта — найсильніша зброя, яка може змінювати світ. Період постійних турбулентних змін вимагає від нас переосмислити сутність освіти і процесу навчання загалом, щоб ми цю зброю могли використовувати на максимум.
Моїм головним відкриттям із книги «100 років життя» Лінди Греттона та Ендрю Скотта стало те, що мої діти мають великі шанси прожити 100-літнє життя. Автори задаються питанням, як наповнити цей час якісним змістом і як збільшення тривалості життя впливає на освіту та персональний розвиток. Вони мають кілька рецептів, про які трохи згодом. Але для початку на хвильку подумайте — що таке гарне життя? Це сім’я, що підтримує, добрі друзі, якісні навички та знання, хороше фізичне і психічне здоров’я? Що ще?
Складіть свій список, і побачите, що більшість речей, які роблять нас щасливими — нематеріальні. Саме вони відіграють вирішальну роль у нашому щасливому житті, та безпосередньо впливають на наші матеріальні цінності – достаток і його приріст. Бо без міцних навичок та знань наш розвиток кар’єри та потенціал заробітку будуть дуже обмеженими. Те саме стосується мережі друзів, які підтримають і зрозуміють. Зрештою, така мережа має великий вплив для професійних контактів та розширення кар’єрних можливостей. А якщо у вас погане фізичне/ментальне здоров’я, не надто щасливі стосунки у сім’ї, то стрес, якого ми зазнаємо через це, значно знижує нашу продуктивність, емпатію та творчість на роботі. Як стверджують автори «100 років життя», саме нематеріальні активи є ключовими для тривалого та продуктивного життя.Освіті важливо, щоб молода людина навчилась вчитися
Вони ділять їх на три категорії:
1. Знання і навички — допомагають нам стати продуктивними та успішними на роботі, підвищують наш матеріальний дохід.
2. Життєва сила — психічне та фізичне здоров’я, дружба, позитивні сімейні стосунки.
3. Трансформаційні активи — самоусвідомлення, можливості доступу до різної мережі людей і відкритість до нового досвіду. Проживаючи довге життя, люди постійно перебувають у стані змін. Врешті-решт, сучасне життя — це постійні зміни та адаптація до них. Трансформаційні активи допомагають нам пристосуватись до цих змін. Наша здатність до самопізнання, вміння бути частиною різноманітних мереж і спільнот і відкритість до нового досвіду донедавна не відігравали такої критичної ролі, позаяк життя було більш розміреним та поділеним на певні етапи. Та саме вони зараз набувають вирішального значення у так званому багатоетапному житті.
Де і як нам здобувати ці активи? Як допомогти своїм дітям пристосуватися до життя у світі постійних змін та криз? Як на мене, ключову роль, у цьому процесі відіграватиме освіта. Але не класична, до якої ми звикли, коли у школі або університеті, де нам передають знання. А освіта як екосистема, де крім знань кожен зможе здобути такі цінні нематеріальні активи. На Заході університети створюють цілі екосистеми, які працюють над цим. Чи є схожі моделі в українській освіті? В УКУ ми вже працюємо в цьому напрямі.
Ось кілька лайфхаків, які можуть надихнуть інші освітні інституції:
— Організувати не просто навчальний процес для здобуття навичок і знань, а забезпечити позанавчальні активності: студентські, соціальні, волонтерські ініціативи мають бути інтегровані у навчальні програми. У найближчих планах університету — впровадити соціально орієнтоване навчання (на Заході популярне сьогодні service learning), коли волонтерство буде частиною навчального процесу і таким чином університет і студенти своєю роботою якісно впливатимуть на розвиток локальних спільнот та середовищ.
— Формувати спільноту за принципом Living Learning Community, коли студенти живуть у кампусі поряд зі своїми тьюторами, наставниками і так творять власну унікальну спільноту, де формуються і розвиваються як цілісні особистості.
— Виховувати підприємницькі навички, самозарадність та підтримувати стартапи. Центри підприємництва в університетах, де студенти вчаться робити бізнес, відстоюють свої ідеї, отримують перші інвестиції, працюють з менторами, є критично важливими для формування сильного середнього класу у майбутньому.
— Наставництво, тьюторство, менторство, центри кар’єри і студентського життя. Якщо університет інвестує у це час та ресурси, то студенти отримують доступ до людей та проектів, і так будують власну мережу контактів. В УКУ ми багато працюємо з потенційними працедавцями, складаючи профіль випускника, якого потребує ринок праці, та інтегруємо відповідні запити у навчальну програму. Навіщо? Бо важливо, щоб випускники університетів не просто стали успішними, а вміли цим успіхом розпоряджатися.
— «Цінності можна намастити на хліб». Ця відома фраза історика Ярослава Грицака привела нас до заснування програми «Світоглядне ядро» — єдиної програми для усіх студентів про цілісний розвиток особистості: «Бог і я», «Люди і я», «Світ і я».
Важливо розуміти, що створення такої екосистеми не може бути дешевим. На жаль, освіта в Україні знецінена. Батьки уже готові чимало платити за приватні садочки та школи для своїх дітей, однак вища освіта є значно дешевшою. Для порівняння, приватний садочок в середньому коштує 84 тис./рік, приватна школа — 100 тис. грн/рік, натомість університетська освіта коливається від 15 до 40 тис. грн/ рік, з окремими програмами на рівні 60−65 тисяч. Тому обираючи разом зі своїми дітьми університет, зверніть увагу на те, як він будує (і чи будує взагалі) екосистему, що допоможе вашим дітям стати щасливими та успішними в майбутньому. Добра якісна освіта мусить бути дорогою, бо потребує великих інвестицій. Водночас, я переконана, що вона має бути доступною, бо вища освіта — це також і соціальний ліфт для талановитих і здібних, хто не має змоги оплатити навчання. В УКУ ми не маємо державного фінансування, відповідно і бюджетних місць, однак даємо стипендії/знижки, а також розвиваємо внутрішню систему безвідсоткового кредитування. З нового року вперше запроваджуємо соціально-академічні стипендії. Виділяючи дитині гроші на навчання, будемо дивитися не лише на її академічні успіхи (бал ЗНО), а й соціальний статус та платоспроможність сім’ї, а також допомагати тим, хто не має змоги оплатити навчання.
Враховуючи технологічний розвиток, дослідники сьогодні виділяють три ключові напрямки, у яких має розвиватися освіта.
Це креативність та розвиток ідей — саме освіта розвиває креативність та інновативність, що буде найбільш затребуваним. Це емпатія, адже людські стосунки, мотивація та заохочення стають ключовими навичками, якими мають володіти люди в системі освіти на противагу виключно вмінню передавати знання, що переважало в минулому. І це розвиток загальних навичок, які можна пронести через усе життя — ось як гнучкість розуму, спритність.
Безсумнівно, вже зараз неможливо «накачати» людину знаннями, які забезпечать їй успішну кар’єру на все життя. Будь-яка спеціальність може зникнути, тому нам доведеться змінювати професії кілька разів протягом життя. Відтак формальна освіта має забезпечувати основу — критичне мислення та аналітичні здібності, які потім дозволяють людям змінювати професії та спеціальності.
В освіті важливо, щоб молода людина навчилась вчитися. І така ніби застаріла в світі, та в минулому часто критикована форма вільних наук знову стає актуальною.
