Коли ми звернемо увагу на наші молитви ― особисті чи ті, що читаємо з молитовника, коли ми поглянемо на молитви, які промовляємо в церкві, то зауважимо дивну річ: більшість наших молитов ― це молитви прохання. Ми немовби жебраки стоїмо перед Богом, молимо Його, щось просимо. І це нормальний стан людини, коли ми усвідомлюємо свою немічність, слабість, безпомічність у якій звертаємося до Бога.
Читаючи Новий Заповіт, ми знаходимо місця, де Бог творив чудеса. Це були моменти, коли люди відчували свою потребу. Погляньмо на ті чи інші чудеса, де Бог стикається з людською убогістю, слабкістю та потребою.
Коли ми усвідомимо свою потребу і немічність, то звернемося до Божої всемогутності. А в Нього нема нічого неможливого. Одна з проблем нашого людського життя ― це те, що ми звикли мати успіх у всьому, тож хочемо бути успішними й в молитві. Коли нам молитва не йде, а в життя стаються труднощі, то хочемо зарадити собі самотужки. І це по-людськи закономірно. Та Бог часом допускає те, щоб ми відчули свою безпомічність.
Зичу всім нам, щоб ми не боялися своєї безпомічності, нужди, слабості, а знову знов зверталися до великої Божої всемогутності. Бо, як казав апостол Павло: «все можу в укріляючому мене Христі». З Богом для кожного з нас немає нічого неможливого. Не біймося своєї нужди. А шукаймо великої сили Господа нашого ― Ісуса Христа.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН