Італійський лікар: “Ми, переконані атеїсти, щодня шукаємо спокою у Бога”

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Не все золото, що блищить
  • Другий шанс
        • Італійський лікар: “Ми, переконані атеїсти, щодня шукаємо спокою у Бога”

          Днями на італійському Facebook-порталі True Love in Jesus – 100% Веро Аморе з’явилося свідчення італійського лікаря Юліяна Урбана з Ломбардії. Цей 38-річний лікар поділився досвідом дуже важкої роботи в боротьбі з коронавірусом. Він зізнався, що в найлютіших кошмарах не міг уявити, що може бачити і переживати те, що відбувається в його лікарні протягом трьох тижнів:

          Жах плине, річка стає більшою. На початку було кілька хворих, потім десятки, а потім сотні, а тепер ми вже не лікарі, ми стали сортувальниками на лінії і вирішуємо, хто повинен жити, а кого відправити додому помирати, навіть якщо всі ці люди платили податки все своє життя в Італії.

          Там, де людина безсила, потребуємо Бога

          Юліан зізнався, що все життя був атеїстом. Він здобув медичну освіту, а там вчили, що наука виключає існування Бога. “Дев’ять днів тому до нас прийшов 75-річний священник. Він був доброю людиною, у нього були серйозні проблеми з диханням, але він мав при собі Біблію і вразив нас тим, що читав її тим, хто помирав, тримаючи їх за руку”, – згадує лікар. Хоча всі співробітники вже були дуже втомлені як психічно, так і фізично, однак всі охоче слухали його.

          Ми зрозуміли, що там, де людина нічого не може зробити, нам потрібен Бог і почали просити Його допомоги, коли випадало бодай кілька вільних хвилин. Спілкуємось один з одним і не можемо повірити, що ми, переконані атеїсти, щодня шукаємо спокою, просячи Господа допомогти нам опертися на Нього, щоб ми могли піклуватися про хворих.

          Я не пам’ятаю, коли востаннє їв …

          На жаль, кілька днів тому 75-річний священник помер. Доктор Юліан додає, що хоча лікарі дуже виснажені ситуацією, присутність цього душпастиря внесла багато спокою у їхнє життя та відновила надію.

          Я не був вдома шість днів, не знаю, коли востаннє їв, і усвідомлюю свою нікчемність на цій землі, але я хочу присвятити себе тому, щоби допомогати до останнього подиху. Радію, що навернувся до Бога, коли страждання та смерть моїх ближніх оточують мене.

          Підготувала Тетяна Трачук

           

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Не все золото, що блищить
        • Другий шанс
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Про автора

              Учасник команди ДивенСвіт:)