Борис Ґудзяк: “Перед празником життя призадумайтеся над смертю”

Читай також

  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
  • У пошуках крихти надії
        • Борис Ґудзяк:  “Перед празником життя призадумайтеся над смертю”

          Борис Ґудзяк ― Архиєпископ і Митрополит Філадельфійський УГКЦ у США перед Великоднем у своїх трьох науках пропонує замислитися над розуміння знаків цього особливого часу, над глибиною таїнства Страсного тижня, Пасхи Господньої і таїнства нашого спасіння.

          ― Попросімо, щоб Святий Дух відрив наші серця, щоб ми відкрилися на розуміння знаків цього особливого часу і на глибину таїнства Страсного тижня, Пасхи Господньої, таїнства нашого спасіння.

          Зараз є небезпека, що смерть людей стане статистикою.

          Питання, чому дорогі нам люди вмирають, чому взагалі є смерть, непокоїть багатьох. Можливо, ця криза, яка об’єднує нас усіх, вперше в модерний час змушує всіх спільно задуматися про смерть. Ми воліємо відсторонюватися від цієї теми і ця тенденція ставала щораз сильнішою.

          Ми не маємо впорядкованого розуміння смерті. Це дивно в епоху освіти, коли ми вчимося роками і так багато інформації доступні дотиком пальця, а наше розуміння і здатність зустріти смерть стає меншим. Ми боїмося смерті, воліємо, щоб хтось інший зайнявся цими питаннями. Ми різними способами стараємося приглушити біль смерті, а вона ― перед нашими очима.

          Теперішня криза, яка нас зупинила, дає нам нагоду, змушує нас призадуматися над смертю перед празником життя. Бо Пасха ― це перехід від смерті до життя. Та нема Пасхи без смерті, нема Воскресіння без смерті.

          Моральне, духовне пояснення смерті є на перших сторінках Святого Письма. Господь сотворив людину, щоб вона жила в щасті й добробуті. Образ у Святому Письмі про дерево знання добра і зла ― це образ того, що Божа воля кличе нас до послуху.

          З Нового Завіту ми знаємо, що Бог є втрьох Особах, які живуть у таїнственний спосіб в ідеальних стосунках. Цілий наратив Євангеліє показує нам, як Син постійно звертається до Отця ― не як раб чи слуга, а як син. І в своєму синівстві Він виконує волю Отця. В Пресвятій Трійці є стосунки злагоди і порозуміння. Цей послух є добровільний. До такого життя були запрошення Адам і Єва, до такого життя запрошені ти і я. Та вони відмовилися від того послуху. Ця хитрість була їхнім свідомим відходом від джерела життя. Вони стали приречені на смерть.

          Як часто ми повторюємо Адамів гріх, відходячи від Батька? Ми хочемо бути панами ситуації.

          Гляньмо на те, що зараз діється в світі. Наскільки ми є панами ситуації? Ми ті, які отримали життя задарма. Задумайтеся: впродовж життя 70-літньої людини серце стукатиме 2 мільярди разів. Скільки разів я завдав собі труду, щоб відбувся цей рух серця, який через ціле тіло посилає кисень і кров життя? Життя моє ― це великий неоціненний дарунок. Все живе довкола нас із веління Божого на поживу й на нашу потіху. І від цього усвідомлення моє серце наповняється вдячністю.

          Дивлячись на Сина Божого, можу зрозуміти Його приклад. Коли Він в Йордані став під воду, якою хрестив Йоан і почув голос Отця: «Ти ― мій син улюблений!».

          То чому ми відходиш від свого щастя, від джерела життя, чому лукавиш, чому береш чуже, чому обманюєш, чому, обіцявши вірність, ти блудиш?.. Не в тому твоє щастя. не для цього маєш свобідну волю.

          Пропозиція любові Бога ― це те, до чого не можна змусити. Для свобідного життя має бути свобідна воля, свобідний вибір.

          Нам завжди нелегко прийняти дар синівства. Можливо, наші батьки не стали прикладом і відблиском Божої любові. Можливо, вони нас ранили, нами маніпулювали. Можливо, в церкві священники, єпископи страхом кари нав’язували тобі Божу любов, тиснули своїм авторитетом, не стаючи в поставу посередників, які в смиренні вказують на джерело життя.

          Гріх ― це особистий вибір. Але також це певна система. Це загальний культурний феномен, який вказує, що не потрібно Бога ― джерела життя. Така модерна віра в прогрес.

          Та все одно ми стикаємося зі смертю.

          У наступні дні ми дивитимемося, як Син Божий виправлятиме те, що ми нищили ― не технологічно, не віртуально, а в цьому тілі, входячи в наше життя, слухаючи наші питання і наш біль. А тоді, поринаючи в наш гріх, в нашу смерть, як той, Хто перебирає на себе нашу вину і її наслідки задля нашого спасіння.

          Не будьмо далекими спостерігачами чи байдужими, агресивно наставленими, які кепкують. Пригляньмося уважно, як відбувається наше спасіння. Яка велика Божа любов. Який синівський послух до Отця, що настільки любить Свого Сина, що довіряє Йому наше спасіння. Який настільки любить тебе і мене, щоб віддати Свого Сина.

          Поручаю вам читати Євангеліє. Розповідь про Страсний тиждень у чотирьох євангелистів. Шукаймо відповідь на кризу, яка перед нашими очима, на це віковічне питання про смерть, про наш страх, обіцянку вічного життя. Молімося один за одного.

          Підготувала Наталія ПАВЛИШИН

          Світлина Українського Католицького Університету

           

          Читай також

        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • У пошуках крихти надії
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"