Роздумавши над кроками, які маємо зробити в молитовному дозріванні – молитва подяки, молитва покаяння та молитва прохання за інших – тепер нарешті ми дійшли до того моменту, коли можемо роздумати над молитвою за себе, за наші власні потреби.
Бог знає наперед про наші потреби
Перед тим, ніж будемо над цим роздумувати, я би хотів пригадати одну фразу, яку сказав Христос до своїх учнів з цього приводу. Ці слова є дуже важливими. Каже Христос: «Ще перед тим, як ви відкриєте уста у вашому проханні до Господа Бога, Він уже знає, що вам потрібно» (пор. Мт 6, 32). Хтось може запитати: «Ну а навіщо тоді мені ще зі свого боку щось Богові представляти, коли Він вже все знає про мене. Навіщо молитися?! Для чого потрібна молитва за мої потреби, і чому вона є така важлива?»
Молитва за власні потреби потрібна насамперед нам
Відповідь на це питання може нам дати навіть сучасна наука. Висловити те, що відчуваємо, думаємо або чим живемо, є часом дуже важливо. Нам так важливо сказати. Сказати про те, що нас болить. Сказати навіть про те, що нам не подобається. Нам дуже важливо висловити те, чим живемо. Перетворення нашого болю, нашого пошуку, навіть сумніву у слово є дуже важливим моментом в особистому духовному житті. Як багато в нас є невисловлених, несказаних речей і справ! Як важливо часом, щоби хтось нас вислухав, а ми мали можливість перед кимось висловитись. Як часто ми відчуваємо, що немає нікого, хто готовий вислухати нас до кінця! Тому остаточно молитва прохання не так потрібна Богові, як нам.
Бог завжди готовий слухати
Ми часом думаємо, що молитвою прохання про наші особисті потреби ми проінформуємо Господа Бога про те, чого нам бракує, і чого ми потребуємо. Ми думаємо, начебто Господь Бог не знає до кінця, чим ми живемо, що нас болить, тому ми повинні додатково поінформувати Його про це.
Насправді так не є. Господь Бог глибше бачить наше серце, ніж ми самі його бачимо. Господь Бог глибше розуміє наші потреби, ніж навіть ми самі їх розуміємо. А наша молитва прохання про наші наміри, наші потреби є важливою для нас. Молячись за себе самих, ми краще розуміємо, краще усвідомлюємо, про що просимо. Часом кажуть: «Уважай, що просиш, бо це може статися з тобою». Цікаво, що коли справді ми у нашій молитві висловлюємо, перетворюємо у слово наше особисте до Бога все те, що нам потрібно, воно ніби самим фактом висловлення починає в той чи інший спосіб набирати дійсності. Господь Бог так хоче, щоб ми висловили, відкрили Йому глибину нашого серця. Він завжди готовий нас слухати.
Він є Той, хто справді завжди є поруч і ніколи не зрадить. Коли ми навчимося нашою особистою молитвою за наші власні потреби говорити з Господом Богом, відкривати Йому це в усій повноті, ми тоді можемо назавжди побороти нашу самотність. Ми відчуємо, що ми ніколи не є покинутими чи забутими.
Наш голос – голос усієї Церкви
Говорячи про молитву покаяння, ми згадували, що таким чином впускаємо до свого серця Господа Бога. А, молячись за потреби інших, впускаємо у наші серця цілу спільноту Церкви. Тепер же, коли молимося за себе самих, ми відчуваємо, що і Господь Бог, і вся спільнота Церкви молиться за нас до Небесного Отця. Син, Дух Святий і Тіло Церковне переймаються також і нашими потребами.
Наша особиста молитва не є молитвою приватною в такому сенсі, що молимося лише самі, відокремлено від інших. Коли молимося своєю особистою, приватною молитвою, ми завжди молимося у Церкві та з Церквою. Ці наші прохання підхоплює хор молільників Церкви на землі і Церкви, прославленої в небі. Тобто наші потреби, наш голос стає начебто голосом усієї церковної спільноти. Наша особиста молитва стає молитвою Тіла Христового.
І Син, і Святий Дух заступаються за нас перед Отцем
Навіть, коли ми молимося про свої приватні, як ми кажемо, справи, ми молимося у Церковному Тілі, Главою якого є сам Христос. І тоді Христос як Глава Церкви заступається за нас перед небесним Отцем. Тобто наша особиста молитва не є промовлянням, криком в порожнечу. Ні. Син Божий розмовляє із своїм Отцем в лоні Пресвятої Трійці про нас. А Дух Святий, як каже апостол Павло, заступається за нас стогонами невимовними. Тобто навіть наш стогін, наші болі, крик душі перетворюються на стоніг молитви Святого Духа в небі. І таким чином ми відчуваємо себе любленими синами Небесного Отця, відчуваємо себе віднайденими овечками на плечах Доброго Пастиря Христа, яку Він прийшов знайти, взяти на свої плечі і принести назад додому. Ми відчуваємо, що у нас і з нами за наші потреби, за наші прохання молиться Дух Святий, а ті молитви обіймами приймає Небесний Отець. Бо каже Христос своїм учням на Тайній вечері: «Все, що ви попросите в моє ім’я, вірте, що так вам станеться і буде вам» (пор. Мт 21, 22).
Молитися в ім’я Христа, і буде нам дано
Ми мусимо у нашій особистій молитві навчитися молитися в ім’я Сина, в ім’я Христа до Небесного Отця і буде нам те, про що просимо. Молитися до Отця в ім’я Його єдинородного Сина означає, найперше, перебувати у Сині, дозволити Синові бути у нас, бути в Його Тілі – Христовій Церкві. Нам потрібно бути переконаними до кінця, упевнено вірити, що буде нам те, про що просимо.
Нехай небесний Отець прийме ті всі наші молитви, які ми до Нього скеровуємо! Нехай допоможе нам краще зрозуміти, чого насправді потребуємо! Нехай наша особиста молитва, наш слабкий приватний особистий голос буде підсилений голосом молитви Сина і стогонами Святого Духа! Нехай Отець і Син, і Дух Святий, прийнявши наші потреби і молитви, сповнять усе те, що потребуємо для нашого спасіння.
+ Святослав
