«Почувши це, ученики Його дуже здивувались і сказали: так хто ж може спастися? Ісус, поглянувши, сказав їм: людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19:25-26).
З якого контексту взято цей уривок? Одразу після відходу багатого юнака, який не зважився піти за Христом, якому бракувало сміливості відмовитися від своїх багатств навіть заради набагато більшого багатства. І в своєму розчаруванні та смутку Ісус попереджає Своїх послідовників, що «тяжко багатому ввійти у Царство Небесне». Учні усвідомлюють, що самі вони, мабуть, є тими «багатими», адже їм також дуже важко радикально піти за Христом, забувши про себе, про своє минуле. Тоді вони вигукують: «Так хто ж може спастися?» Відповідь Ісуса ясна, чітка й очевидна: тільки Бог може спасти.
Ми самі, без сумніву, досить легко віримо, що Бог є Творцем світу, Господом часу й історії, тим, кого називають всемогутнім. Але чи ми справді віримо, що Він може все, геть усе, зокрема для нас і наших рідних. Надто часто ми мислимо в рамках людської логіки і перспективи: «Ця ситуація безвихідна, цей випадок безнадійний; з цього нічого не візьмеш, нічого з цим не вдієш; тут нічого неможливо змінити…» Чи ж не такою дуже часто є наша реакція, особливо на хворобу, випробування, але також щодо тих, яких ми, як нам здається, добре знаємо?
А втім, Бог завжди може все, навіть змінити закони природи, які Він сам встановив, якщо тільки захоче: чи не є Він Всемогутній? Якщо Він справді таким є, то може зробити для мене все, сьогодні, зараз, хай яке моє минуле, мої провини, мої проблеми. Він може змінити у моєму житті все, якщо, на відміну від багатого юнака, я погоджуся змінитися задля Нього.
Ісус вказує на радикальну відмінність: спасіння є «неможливим для людей», а «можливим» тільки для Бога. Спасіння не може принести жодна доктрина, жодна філософія, жодна людська релігія, жоден гуру, жоден астролог. Усі найбільші поступи, найвагоміші досягнення науки і техніки цілковито нездатні дарувати справжнє спасіння.
До того ж, ми не можемо сподіватися, що спасемося самі. Лише Бог, Який виявив себе в Ісусі Христі, Який помер, воскрес і живе сьогодні, дарує нам вічне спасіння. Він може і хоче давати його всім людям, з любові, незважаючи на наш фізичний, моральний чи духовний стан. Він прийняв людське тіло саме для того, щоб спасти тих, які загубилися; не здорових, а хворих, тобто, так чи інакше, усіх нас, грішників (див. Мф. 9:12-13).
Якщо нам важко зрозуміти і прийняти Божу всемогутність, Діва Марія може допомогти нам краще прийняти її в нашому житті. У момент благовіщення вона цілком логічно дивується надзвичайній новині про своє божественне материнство. Будучи реалісткою, вона запитує ангела: «Як же станеться це, коли Я мужа не знаю?» Тоді ангел повідомляє її про майбутню дію Святого Духа у ній; а також говорить їй про знак, що підтверджує правдивість його слів: «Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною, бо не буває безсилим у Бога ніяке слово». Тоді Марія сказала: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:34-38).
Несподівана і непояснима вагітність Єлизавети у її поважному віці є знаком, що «не буває безсилим у Бога ніяке слово». Ангел говорить про те саме, що пізніше висловить Ісус, щоб спонукати Своїх учнів повірити у Божу всемогутність. Саме той заклик ангела, його підтвердження, що «не буває безсилим у Бога ніяке слово» підштовхує Марію дати свою згоду. І річ не в тому, що Марія зовсім не сумнівалася; вона потребувала, як і кожен з нас, укріпитися у своїй вірі у всемогутність свого Господа цим рішучим і незаперечним словом, яке вона отримала з великою радістю: звичайно, це правда, Бог усемогутній! Тому я можу сказати Йому «так» у цілковитій довірі, у повному самовідреченні.
Отож, пам’ятаймо, що ця могутність Бога є для нас, є до нашого розпорядження. А як переконливо говорить про це святий Павло у Посланні до Ефесян: «…щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа… просвітив очі серця вашого, щоб ви зрозуміли… яка безмірна велич могутности Його в нас, що вірують за діянням превеликої сили Його, якою Він діяв у Христі, воскресивши Його з мертвих і посадивши праворуч Себе на небесах» (Еф. 1: 17-20).
У такому разі, чому б не прийняти нам допомогу Марії, щоб, за її прикладом, ще більше повірити, що «не буває безсилим у Бога ніяке слово» у нашому житті й у житті наших близьких, і врешті сказати Йому правдиве «так»? Назавжди…
Із книги Фріш Жан-Ромен “39 слів підбадьорення”
