Три мудреця посперечалися про те, що важливіше для людини – її минуле, сьогодення або майбутнє.
Один з них сказав:
– Моє минуле робить мене тим, хто я є. Я вмію те, чому я навчився в минулому. Я вірю в себе, бо мені добре вдавалися ті справи, за які я раніше брався. Мені подобаються люди, з якими мені раніше було добре, або схожі на них.
Я дивлюся на вас зараз, бачу ваші посмішки і чекаю ваших заперечень, тому що ми вже не один раз сперечалися, і я вже знаю, що ви не звикли погоджуватися з чим-небудь без заперечень.
– А з цим неможливо погодитися, – сказав інший, – якби ти був правий, людина була б приречена, як павук, сидіти день за днем в павутині своїх звичок. Людину творить її майбутнє. Не важливо, що я знаю і вмію зараз – я буду вчитися тому, що потрібно мені в майбутньому.
Моє уявлення про те, яким я хочу стати через два роки, куди більш реально, ніж мої спогади про те, яким я був два роки тому, тому що мої дії залежать зараз не від того, яким я був, а від того, яким я збираюся стати.
Мені подобаються люди, несхожі на ті, кого я знав раніше.
А розмова з вами цікава тому, що я очікував тут захопливу боротьбу і несподівані повороти думки.
– Ви зовсім випустили з уваги, – втрутився третій, – що минуле і майбутнє існують тільки в наших думках.
Минулого вже немає.
Майбутнього ще немає.
І незалежно від того, згадуєте ви про минуле або мрієте про майбутнє, дієте ви тільки в сьогоденні.
Тільки в цьому можна щось змінювати в своєму житті – ні минуле, ні майбутнє нам не підвладно.
Тільки в цьому можна бути щасливим: спогади про минуле щастя – сумні, очікування майбутнього щастя – тривожне.
