“Церква, яка допомагає”, ― так про УГКЦ говорять у Мелітополі навіть ті, які ніколи не були на Літургії

Їх тривалий час називали церквою Гузара, не вникаючи навіть у суть того, чим займаються, що проповідують і які можливості можна отримати разом із ними. 10 років праці ― щоденного сіяння Божого слова, вчинків, дій, які далеко не завжди давали бажані плоди та все ж поступово змінювали все довкола. Зараз парафію Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ у Мелітополі, яку в 2010 році заснував отець Петро Креніцкий, знають як церкву, яка допомагає.

«Отець Сашко!» ― так себе представляє священник Олександр Богомазов, який четвертий рік служить на цій парафії. У Мелітополі Запорізької області живе з 2005 року ― тоді ще «не сприймав уніатів і вважав УГКЦ зайвим елементом міста». Та саме отець Петро Креніцкий своїм прикладом не лише змінив думку хлопця з Херсонщини, а зацікавив історією церкви настільки, що врешті Олександр зрозумів глибини християнства, особливість Української Греко-Католицької Церкви та як через служіння іншим можна осягнути сутність правдивого щастя і вирішив стати священником цієї церкви.

― Знаєте, що я найчастіше чую впродовж дня? «Дайте їсти!» Із цим проханням десятки разів за день звертаються діти, які прибігають на церковне подвір’я, безпритульні, яким ніде піти… В такі моменти я пригадую слова Матері Терези. Коли їй говорили: «Ви лікуєте наслідок, а не причину. Ви затикаєте дірки. Ваш труд потопає в океані проблем, які можуть бути вирішені лише спільними зусиллями на державному рівні». Вона не сприймала таку критику і вважала, що діє у повній відповідності до букви й духа Писання, де Христос сказав: «Я був голодний – і ви Мене нагодували; Я був спраглий ― і ви Мене напоїли; був чужинцем, і ви прийняли Мене, був нагий, і ви одягнули Мене, був хворий, і ви відвідали Мене, був у в’язниці, і ви прийшли до Мене». Я переконаний, що справа милосердя ― відреагувати на потреби людей, ― наголошує отець Олександр.

Так навчає і засновник парафії отець Петро: якщо люди мають соціальну потребу, то треба відповідати на неї негайно. В 150-тисячному Мелітополі дуже багато тих, які живуть за межею бідності, не маючи навіть даху над головою та роботи. Парафія Різдва Пресвятої Богородиці та парафія Святого Івана Хрестителя підтримує також одиноких матерів та їхніх дітей, утримує два доми милосердя сімейного типу, де живуть старенькі одинокі люди.

Кілька років поспіль парафія Різдва Пресвятої Богородиці Мелітополя співпрацює з Благодійною організацією «Львівська освітня фундація». Нещодавня участь у проєкті «Школа відповідального служіння» стала поштовхом для створення служби підтримки для таких потребуючих.

― Це досить цікава історія: ми спершу мали намір відкрити пекарню, де планували випікати недорогий хліб. Та поки напрацьовували проєкт розпочався карантин, який розставив акценти по-новому. Разом зі соціальними службами міста ми опікувалися хворими та пенсіонерами. В ході цієї діяльності соцслужбам вдалося знайти дешевший хліб, аніж той, що ми могли б самотужки випікати. Тож ми вирішили втілити новий проєкт, щоб відповісти на потреби потребуючих, хворих, одиноких багатодітних матерів у місті та в ближніх селах, ― пояснив отець Сашко. ― Довкола нашого храму ― досить великий спальний район, тож є дуже багато дітей, які без справ вештаються цілими днями. Якось на церковне подвір’я забіг хлопчина, а невдовзі привів зі собою своїх друзів… Тепер у нас щодень десятеро-п’ятнадцятеро дітей, які вже від сьомої години прибігають на утреню. Ми їх годуємо, організовуємо різні ігри, проводимо євангелізацію та навчання в спільних поїздках. Також даємо їсти бездомним, а тих, які готові змінити свій спосіб життя, відправляємо в реабілітаційний центр Старокостянтинова на Хмельниччині.

За підтримки Львівської освітньої фундації при парафіяльному домі діє також студентський гуртожиток. З-поміж студентів, які проживають там, троє стали семінаристами.

Як розповів отець Сашко, молодь здебільшого є аніматорами і допомагає при парафії розвивати працю з дітьми. Для них організовують різні тренінги, також спільними зусиллями почали відновлювати стареньку церкву в селі неподалік Мелітополя. Також вони  можуть долучатися до курсу РУАХ («Радісне, Успішне і Активне Християнство!»), «Альфа», до них приїжджають також місіонери з Красилова.

― Я завжди молюся і прошу Бога, щоб допоміг мені зрозуміти, на чому зосередити служіння. І справді з’являються нові виклики, на які відповідаємо. Тішить, що зараз маємо потужні зрушення в громаді міста ― нас почали підтримувати і розуміти. Тут суспільство дуже категоричне в деяких питаннях. Наприклад, вважають, якщо хтось став бездомним, то це його вина і вибір. Та за десять років крок за кроком ми досягли того, що спершу наші парафіяни стали лояльнішими до того, що ми годуємо таких людей та організовуємо для них душ, де можуть помитися і переодягатися в чисте, що вони приходять до храму. А згодом і наші сусіди (далеко не всі є парафіянами), які мешкають неподалік парафіяльного дому, почали приносити одяг і продукти. Нашу діяльність підтримують і чоловіки зі спільноти «Лицарі Колумба», які завжди знаходять час і допомагають відремонтувати будинки одиноким матерям, ― додав священник.

Отець Сашко має чимало планів. Нещодавно у Мелітополі з’явилася ще одна парафія УГКЦ ― Успіння Святої Анни, де служить отець Петро ― засновник греко-католицьких парафій на Мелітопольщині, тож тепер спільними зусиллями зможуть зреалізувати ще більше цінних проєктів, які Львівська освітня фундація завжди готова підтримувати.

Наталія ПАВЛИШИН