З усіх безіменних жінок у Біблії ця найбільш анонімна. Про неї я хотів би знати трохи більше. У Біблії згадано лише про пожертву, яку вона залишила в Святині. І все. Ми вдячні, що Ісус помітив її і похвалив за жертовність. Для нас усіх ця жінка є прикладом того, як можна довірити своє життя Богові.
Доля вдови в ті часи була далеко не найлегшою. Позбавлена опіки чоловіка, самотня жінка наражалася на різноманітні прикрощі та зловживання. Її становище було трохи легшим, якщо вона мала вже дорослих дітей. Однак вона завжди вирізнялася в натовпі, бо носила характерний удовин одяг. На щастя, первісна Церква оточувала турботою вдів, у яких не було родини, і визначала покарання тим, хто насмілювався зверхньо до них ставитися. Попри це статус вдови не був для жінок чимось приємним.
Євангеліє від Марка 12:41-44; Євангеліє від Луки 21:1-4
Її погляд…
Скажу відразу… Я завжди була скромною жінкою, вихованою в середньостатистичному домі лише з однією ціллю: знайти чоловіка і створити сім’ю. Оскільки природа не надто щедро мене обдарувала, мої батьки не могли очікувати великого приданого – і я одружилася з простим убогим чоловіком. Упродовж усього нашого спільного життя ми жили в малому домі, одягалися скромно і тяжко працювали, щоб мати сяку-таку поживу. Ми не могли дозволити собі якихось розкошів. Основною «розвагою» нашого життя була Святиня, куди ми ходили кожної суботи. Гублячись у натовпі вірних, ми спільно молилися, отримуючи в цій молитві розраду й підтримку. Ми складали пожертви в міру наших можливостей. З часом зв’язок із Богом став сенсом мого життя.
Все змінилося, коли мій чоловік помер від тривалої виснажливої хвороби. Лікування впродовж останніх тижнів його життя поглинуло всі наші заощадження. Я піклувалася про нього й одночасно намагалася роздобути щось із їжі. Було дуже важко. Врешті він помер, а я залишилася сама. І раптом я стала частиною цілком іншого світу, – світу осіб, викреслених із суспільства. У ті часи до вдів ставилися як до громадян другого ґатунку. Я працювала як віл, щоб не померти з голоду. А сенсом мого життя залишалася молитва в Святині й прославлення Бога.
Якось наприкінці тижня в мене залишилося лише дві лепти. Це було справді дуже небагато, а я ще навіть не купила харчів на наступний тиждень. Я стискала в долоні ці дві маленькі монетки. Постановила собі, що кину їх у скарбничку у Святині й віддам своє життя в Божі руки. Знаєте, Бог ніколи не підводив мене. Я вже знала, що коли виділю Йому у своєму житті перше місце, то Він потурбується про мене так, як турбується ліліями в полі й горобцями на дереві.
Того дня в Святині я бачила, як багатії кидали до скарбнички жмені золотих монет. Їхні щедрі пожертви голосно дзвеніли, долітаючи до дна. Більшість із тих заможних робили це напоказ. Я дуже хотіла могти дати стільки само, скільки й вони. Потім пройшли книжники й інші релігійні лідери, гордо несучи свої дари. Врешті натовп зменшився, і змогли підійти ми – бідняки. Я обережно кинула до скарбнички свої дві маленькі монетки. Вони тихо дзенькнули. Моя пожертва була дуже скромна. Я була певна, що її ніхто навіть не помітить.
Я вирушила додому назустріч наступному тижню. Щось у мені змінилося, коли я віддала все, що мала. Я не вмію цього описати. Думаю, що я відкрила в собі радість давання.
Повертаючись додому, я почувалася настільки легко, ніби ступала по повітрі.
Чого нас вчить історія вбогої вдови?
Чи та жінка знала, що її вчинок бачить Син Бога Живого? Навряд. На думку Ісуса, вона дала найбільше, принесла найбільшу пожертву. Є чим пишатися!
Хоча ця вдова була вбогою в матеріальному вимірі, однак вона мала в собі справжнє духовне багатство – цілковиту відданість Богові та Його земній Святині. Ісус вимірював пожертви не їх величиною, а тим, що було в серцях людей, які їх складали.
Ісус помічає найменші дари, найбідніших людей та їхню життєву ситуацію. В нашому матеріалістичному світі легко не помітити щось маленьке. Проте Бог не такий! У Небесному Царстві навіть невеликі справи мають справжню цінність.
Підбадьормося…. Навіть волосся на наших головах пораховане. Без дозволу Господа найменший горобець не впаде на землю. Не піддаваймося! Він дивиться на нас сьогодні й помічає наші пожертви. Навіть ті найменші.
