Важливо мати довір’я до Господа і старатися щораз більше досвідчувати Його присутність. Тому доречно більше прислухатися до Господа, ніж говорити. Бо ж Господь сам казав, щоб ми не говорили зайве в часі молитви. Також треба більше молитися, зустрічатися з Богом, ніж про Нього говорити.
Господь перший виходить нам назустріч. Він завжди слухає, розуміє і приймає нас. Він значно раніше зустрінеться з нами, ніж ми самі зі собою. Він понижується до того рівня, на якому я готовий до діалогу.
Якщо я досвідчую зустріч із Богом, розпізнаю Його присутність, то це немовби явління Бога, який завжди хоче зустрітися з нами, де Він нам дає зустрітися з чимось іншим, неземним. Я ніколи до кінця не можу зустріти Господа, не зрозумію Його. Однак Він завжди вислухає і зрозуміє мене.
Слухання і розуміння, які підтримує внутрішня тиша, злучаються докупи і їх не можна розділити. Через такі зустрічі ми пізнаємо свою неповторність перед Богом. Саме через ці зустрічі з Ним я все більше пізнаю себе. Щоразу цю нашу зустріч із Богом переживаємо по-іншому — коли це дійсно зустріч, а не формальність. Якщо не можемо на емоційному рівні пережити цю зустріч, це не означає, що Бог нас не чує. Коли відчуваємо, що Він нас чує, не потрібно ні себе, ні Господа осуджувати. Тоді треба з глибини серця прокричати до Бога про те, що ми переживаємо. Бачимо, що Ісус Христос промовив Отцеві про все те, що Він переживав в Оливному городі. Важливо бути в присутності Господа, навіть коли ми цього не відчуваємо. Тут ми зустрічаємося з Богом, який поза часом і простором.
