П’ять практик, як відчути найбільше щастя в житті

Читай також

  • Бог, злочини і війни
  • Секрет вдячного життя
  • Слухають, але не чують
        • П’ять практик, як відчути найбільше щастя в житті

          Усі ми часто живемо в минулому або майбутньому. Друзі, зупинімося. Життя одне. Ми не можемо жити в минулому. Його вже немає. Немає значення, чи воно грішне чи святе, його вже немає. Ми не можемо жити і в майбутньому, бо його ще немає.

          Ми маємо лише теперішню мить нашого життя. І навіть коли ми живемо в цю мить нашого життя, ми не постійно живемо, а постійно реагуємо. Погляньмо на наше життя. Ми постійно не живемо, а на щось реагуємо. Постійно щось пишемо, щось коментуємо… Хтось інший пише сценарій нашого життя. Тому дуже важливо в нашому житті, яке є дуже коротким, навчитися самим писати сценарій свого життя.

          Поділюся з вами п’ятьма практиками, які допомагають мені жити тут і тепер.

          Перша практика – пізнати самого себе.

          Чому обговорюємо інших людей? Бо ми дивимося на інших, а не на себе. Ми не знаємо себе. Треба робити розкопки у самому собі. Дуже важливо пізнати свої сильні і слабкі сторони.

          Що пізнати? Пізнати сильні сторони і їх більше розвивати. Пізнати слабкі сторони і над ними працювати. Бо лише пізнавши себе, можемо себе прийняти. Це не означає змиритися з власними слабкими сторонами, а змінити їх.

          Друга практика – приймати людей, яких Бог дає нам у нашому житті.

          Коли я став єпископом, то приймав багатьох людей, які приходили до мене на прийом. Я намагався їх якнайшвидше прийняти, щоб вони пішли. Це було не те прийняття… Пізніше я зрозумів, що це мене вимучує. Я помітив, що не дивлюся на ту людину, з якою спілкуюся, а думаю вже про наступну, яка чекає.

          Важливо зустрічатися з людьми, якими вони є, і не керуватися стереотипами. Люди мають властивість змінюватися. Я свідомий того, що від людей можна чекати всього. Але дуже вірю людям, це дає їм площину рости. То хай ростуть. Я не залежний від того, чи вони добре повелися зі мною, чи зле.

          Третя практика. Найголовніша справа мого життя – це та справа, яку я роблю тепер.

          Бо часто, коли ми робимо одне, думаємо про інше. Ми завжди до чогось біжимо, спішимо… Я не кажу, що взагалі не треба бігти, важливо бігти, але не до чогось. Важливий сам процес того, що ти робиш. Важливий сам процес, а не тільки мета, до якої ти біжиш. Я завжди пробую жити тут і тепер у тих обставинах, які маю в житті.

          Для мене немає до і після, а є тільки ця мить мого життя. Саме розуміння тут і тепер дає мені розуміння, який наступний крок робити. Як кажуть американці, step by step. Коли ми йдемо по сходах, то не перестрибуємо з першої сходинки на п’яту, а робимо один крок, потім інший і так вперед. 

          Четверта практика – важливо зупинятися.

          Я зауважив, що більшість людей проводять час із мобільним… Вам не здається, що нам нецікаво бути із самими собою?! Ми постійно хочемо себе чимось зайняти. Погляньте на свій щоденник. Ми завжди маємо справи з кимось. Ми не маємо часу для себе. Ми не маємо часу, який ми б присвятили собі. Тому важливо зупинятися в часі: я сиджу на цьому місці і ніщо не вирве мене звідси.

          І п’ята практика – зупинятися в часи бур.

          Погляньте, як часто різноманітні життєві бурі впливають на нас. Хтось щось сказав, і ми реагуємо. Хтось щось написав у фейсбуку, і ми знову реагуємо…

          Коли я дивлюся на особисте життя, то розумію, що багато рішень приймав, коли був під тиском обставин, коли не зупинився. 

          Важливо зупинятися, хоч би яка була напруга, щоб не відбувалося, я напишу на дверях, ви будете ламати ці двері, а я їх не відімкну. Так, це нелегко, але погляньмо, в усіх релігіях існує сьомий день святкувати…

          І коли ми навчимося пізнавати себе, розуміти себе, розуміти, який у нас є геній, розуміти найкращу версію самого себе, коли ми навчимося розуміти, що кожна людина, яку зустрічаємо в житті, має певну місію, має що сказати, коли ми усвідомимо, що ця мить нашого життя є унікальна і неповторна, коли ми навчимося зупинятися і не хапатися за мобільний, приділити час собі, не дітям, не чоловікові чи дружині, а собі, і коли ми навчимося зупинятися в часи бур, тоді відчуємо найбільше щастя бути собою. Ми відчуємо, що це щастя носимо в собі. 

          Перестаньмо жити так, наче пишемо чорнетку свого життя, засмакуймо життя тепер, цієї миті.

          Із слова владики Венедикта Алексійчука,
          правлячого архиєрея єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго, у проєкті “TEDx Talks”

          Читай також

        • Бог, злочини і війни
        • Секрет вдячного життя
        • Слухають, але не чують
          • Оціни

            [ratemypost]