Сьогоднішній уривок недільного Євангелія розповідає про один дуже інтимний момент Ісуса Христа, момент, коли він молився після Тайної Вечері. Я далекий від того, щоб думати, що св. Йоан, автор цього уривку, перебував поруч і записував слова молитви Ісуса перед його Страстями.
Можливо, на старості літ він міг згадати почуті слова чи окремі фрази. Пригадаю, що він звертає своє Євангеліє для молодої християнської спільноти, яка вже зіткнулася з переслідуванням, єресями, чварами, розділенням, зловживанням та іншими речами, у яких і сьогодні звинувачують Церкву. В цьому контексті стають більш зрозумілими прохання Ісуса до Отця.
Ця молитва, яку звуть Архиєрейською є Одкровенням самого Спасителя про свою місію, яку він називає ділом.
Ми звикли важати еталонною молитву “Отче наш”, яку Ісус навчив на прохання самих апостолів. Від молитви, яку поміщає євангелист Йоан у своє Євангеліє ми також можемо навчитися чогось.
Найперше, це глибини. Багато людей так і не переростають “дитячої” молитви. Це не так і погано, але з дорослішанням людини, має дорослішати і молитва.
Друга річ, яку ми можемо взяти з цього уривку для власної молитви, це те, щоб молитися своїми словами. Ніхто не заперечує цінність церковної молитви, але якість та користь від молитви своїми словами є очевидною: вибудовування більш особистих стосунків з Господом. Багато людей думають, що моляться перед образом, натомість стоять перед Богом.
Третя річ, це ділитися з Богом не лише своїми словами, а й емоціями та переживаннями. В переломні моменти життя або в моменті найбільших терпінь чи радості молитва йде з самого серця і завжди супроводжується душевним спокоєм.
Четверте. Ми можемо молитися всюди. Здавалося б, очевидність, але як би не так. Я переконаний, що багато людей ніколи не молилися в лісі, полі від відкритим небом і звертаючи свій погляд на небо, як це робить Ісус.
І останнє – молитися потрібно і за інших. Тих, хто нам дорогий.
