Дехто вважає, що важливо бути схожими до святих. Чи це так? Мабуть! Хоча у випадку Йоана Хрестителя це вкрай складно: Йоан втілює цілком радикальний профіль віри і покликання: пророк, пустиножитель, крайній аскет, містик, тайновидець, “ангел у плоті”. Літургійні тексти ще називають його «вибранцем Господнім», а люди, зазвичай, іменують таких «поцілованими Богом». Святі вселенського масштабу – це плід очікування багатьох поколінь, виношені у лоні молитовного досвіду тисяч попередників. Остаточно вони теж знак благодаті Бога для світу! Маю сумнів чи комусь під силу буквально втілити такий високий ідеал. То у чому ж тоді сенс вдивляння у Предтечу?
1. По-перше, Йоан для мене назавжди залишиться людиною, що зумів знайти своє місце! Відчитав свій єдиний, лише йому визначений шлях Богом. Ця проекція видається мені дуже цінною: знати і знайти своє місце у житті! Це ніби очевидно, але практика часто у непримиренному конфлікті з теорією. Людям нерідко властиво загубитися у житті. Коли людина живе без усвідомлення власного призначення, плутає цілі і засоби. Без цього факту людина навряд чи буде чутися гармонійно і щасливо. Що потрібно аби віднайтися у житті? Добре питання! Найперше не зле часто про це запитувати у Бога на молитві!
2. Друге: Предтеча цілком не засягає на місію Ісуса. Він на піку популярності, а Ісус- проповідник-початківець. Він усвідомлює, що його основна місія приходить до завершення. Люди, зазвичай, називають це «відчуття моменту», або «дати дорогу іншим». З точки зору звичайної етики стосунків це заслуговує на повагу. До слова, у світлі нових біблійних досліджень Йоан мав значне число своїх послідовників («йоанітів») у багатьох містах тодішньої ейкумени. Він цілком міг претендувати на створення якоїсь власної релігії, яку умовно можна було назвати «йоанізмом», але цього не зробив. Бо Він знав своє місце.
3. Для людей важливо мати ідеали. Їх ніколи не осягнути, та все ж до них потрібно прагнути. Ми не діти і чудово розуміємо, що Предтечами не станемо, але так цінно, що Він нас щорічно скликає на літургійну трапезу своєї пам’яті. Боляче коли ми приземлюємо ідеали. Ідеали мають бути високо, щоб ми вдивлялися вгору а не донизу! Дивитися вгору допоможе нам не ідеалізувати самих себе, а шукати довершеності поза собою. Предтеча ідеал не для реалізації? Для більшості так, але зле коли ідеалу немає, бо світ остаточно все одно потребує не ідеальних, а ідеалу! 3. Знати своє місце може означати теж «друге місце». Часто для багатьох «друге місце» викликає бунт образи, що хибно трактується як другорядність, недооціненість. З погляду Євангелії це зовсім не так. Коли Йоан побачить грядущу місію Ісуса, що «приходить у силі», то скаже своїм послідовникам: «Йому треба рости, мені маліти (Йо. 3:30)». Важливість людини не визначається тільки зовнішнім визнанням, важливим інституційним статусом. Вона, передовсім, залежить від її ідентичності. Час все одно ставить все на свої місця!
4. Хреститель Євангелій повстає як цілком служебник. Йоан не є «першим номером у списку». Ним користується Бог. Але Бог не користується ним без Нього. Це принципово. Важлива його згода. Йоан – взір осіб, які не бояться, щоб ними користувалися, якщо це потрібно для Бога і корисно для людей! Це не для усіх може виглядати зрозуміло, а може навіть дивно.
5. В галактиці Вселенної існує велика кількість планет: фотографії з космосу, на відстані розкривають їхні захопливі візуальні образи. Предтечу можна порівняти з мега-галактикою, поряд з іншими, яких називають в астрономії «карликовими» з причини їх незначних розмірів. Йоан – зоря на небосхилі Церкви, яка світиться світлом Сонця. У Царстві прославленого Христа мають значення не об’єми, а світло, яке вони випромінюють. Мені здається це вдалий образ, аби у житті не приміряти на себе чогось невластивого для нас, а прочитувати власне покликання випромінювати світло Бога, а не разити інших власними засліплюючими ліхтарями.
