«Відповідальні Давати Усвідомлено» ― тема третьої дискусійної платформи Форуму відповідальних людей, яка зібрала учасників наступного 12 червня на території Патріаршого дому у Львові.
Непересічна тема потребувала особливо ретельного підбору спікерів. Організатори заходу до цього підійшли абсолютно відповідально, зібравши на дискусію людей, які мають різний досвід служіння і, відповідно, могли відкрити нові сторони через свою діяльність.
«Держава не може бути сильною без партнерства з молоддю»
Особливою гостею нещодавнього Форуму відповідальних людей стала Марина Потапенко ― заступниця Міністра молоді та спорту України. Експертка в молодіжній політиці, практик молодіжної роботи. Начальниця управління молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Київської ОДА (2017-2020):
― Я отримую шалене задоволення від того, що віддаю. Переконана, що треба зрощувати можливості для формування середовища, активніше інтегрували в суспільний розвиток молодих людей. Держава не може бути сильною без партнерства з молоддю. Цим якраз і займається Український молодіжний фонд.
Кожна молода людина повинна зрозуміти, що в нашій державі можна відбутися, реалізуватися. Важливо також, щоб молоді люди усвідомлювали, що впливають на певні рішення в державі. Це їх мотивує і в Міністерство молоді та спорту це розуміємо, тому багато уваги приділяємо кооперації та кооперації бізнесу і державним інституціям, а також розвитку організацій. Через формування і зміни в локальних середовищах, ми творимо зміни в державі. Важливо, що середовище однодумців збільшується.
Проблемно, якщо суспільство ― незріле і не готове брати на себе відповідальність. Тоді завжди будемо просити когось взяти відповідальність за своє життя. Як тільки усвідомимо, що за свої дії несемо відповідальність і це має вплив на державу, на церкву, на усіх, то відбуваються зміни. Та це постійний процес.
«Церква ― це не приміщення чи священники, а всі люди, які приходять і молодь зокрема»
Римо-католицький єпископ Віталій Кривицький, якого у 2017 році призначили єпископом Києво-Житомирської дієцезії в Україні, у Конференції Єпископів РКЦ України очолює комісії: Церкви-Держави, Екуменічної та Засобів Масової Комунікації:
― У кожному суспільстві є частка людей, яка досягає більше за інших. Та тут якраз спрацьовує відповідальність за інших. Це не так, як у вовків, коли вхопив більше і ні з ким не ділишся. У людей дещо по-іншому: люди розуміють, що в той хліб насущний, який мені дав Бог, Він вклав частку, якою маю поділитися. А з ким ― Бог приведе в наше життя. Та навіть ця милостиня має бути відповідальною. Ми повинні розуміти, кому допомогти, знаючи, що це буде допомога саме цій людині у цей час.
Навіть наші роздуми чи дискусії не мають бути самі для себе. Субсидіарність ― це співпраця. Часом багатьох речей ми не знаємо. В молодіжний центр ми прийняли фахівця з інвалідністю зі сфери ІТ, він 26 років не виходив з дому. Мав дуже слабку побудовану соціальну приязнь. Мене попереджали, що будуть проблеми. І нам справді довелося пройти через багато викликів. Та ми знайшли компроміси і невдовзі цей чоловік навіть створив сім’ю.
На жаль, у нашому суспільстві існує сприйняття Церкви, як дистриб’юторства таїнств чи реалізації свічок. Та насправді Церква вчить давати і не тоді, коли плануєш, а коли є певна ситуація. Вміння давати я по-особливому відкрив під час карантину, коли багато установ примусово призупинили роботу. В такий момент ми теж могли зачинитися, та до нас було багато дзвінків із проханнями допомоги: поради, підтримки, купити щось необхідне.
Маємо пам’ятати, що Церква ― це не приміщення чи священники, а всі люди, які приходять. Ми можемо очікувати від молоді, яка мала би доєднатися до спільноти. Важливо знати, хто що робить і що конкретно потребують від мене. Блаженство ― це дорога до розвитку і Церква запрошує молодь до цього. Мусить бути співпраця всіх. Молодь очікує, що Церква все, що робить для молоді робитиме разом із молоддю. Бо без молоді неможливо зрозуміти їхні потреби.
«На Форумі відповідальних людей, я зрозуміла, що маю нагоду побачити вогонь»
Ірина Фіщук ― тренерка сталого розвитку Програми розвитку ООН. Спеціалізується на проєктах із розвитку та впровадження сталих рішень для малих та середніх компаній. У ПРООН залучена в просвітницький проєкт впровадження сталих рішень для українського бізнесу. Випускниця магістерської програми LVBS MAHROD, учасник Стенфордської програми зі сталості в бізнесі. Поціновувачка української культури та засновниця музею гуцульських старожитностей:
― Міркуючи про участь у цьому Форумі відповідальних людей, я зрозуміла, що це нагода побачити вогонь, який нуртує в інших людях. А також дійшла до думки, що цей світ дає безліч викликів і можливостей. І вони починаються з найменшого. Те, про що ми говорили, зокрема про свідоме споживання, яке диктує глобальна мода, ми побачили в «Оселі», де знайшли спосіб і напрацювали механізми, як зі зібраного сміття лише 10 % викинути, а решта речам дати нове життя.
Це також і про те, як віддавати свідомо. Зважте, в «Оселі» не пропонують конкретних рішень бездомним людям, а шлях, який вони можуть обрати. Тому важливо зрозуміти виклики і рішення, які обираємо щодня. Глобальні цілі розвитку свідомого суспільства. Сподіваюся, що такий підхід дозволить мислити від локального до того, що сприяє розвитку світу для інших людей. Це сприятиме загальнолюдському добробутові.
«В основі будь-яких прав є дві базові цінності ― гідність і рівність. І коли порушуються якась із цих цінностей, порушується баланс у всьому»
Алім Алімов ― заступник генерального директора Ukrainian Institute ― Український інститут. Журналіст, правозахисник, дослідник та менеджер освітньо-культурних проєктів. Співзасновник громадських організацій Крим_ SOS та Кримський дім. Засновник українсько-кримськотатарського літературного конкурсу та фестивалю Кримський Інжир. Член виконавчої ради українського ПЕН-клубу:
― Важливо брати відповідальність за свою вулицю, свій район, свою державу. Для мене рубіконом цього розуміння став 2013 рік. Тоді я зрозумів, що в країні щось пішло не так і від мене залежить, як вона далі розвиватиметься. Коли почалася окупація Криму ми створили організацію «Крим SOS». І зараз, через 7 років, я маю різній досвід. Та головне, в чому переконався: в основі будь-яких прав є дві базові цінності ― гідність і рівність. І коли порушуються якась із цих цінностей, порушується баланс у всьому.
Якщо ми складемо руки, то все так і залишатиметься. Для мене повернення справедливості ― особистий драйвер, який спонукає діяти. Важливо вірити в те, що робиш і розуміти, куди йдеш. І якщо професійно стараєшся підходити до цієї справи, то розумієш, чого маєш досягти. Тоді ефект буде значно швидшим і довготривалішим.
«Ми працюємо над тим, щоб у людей з’явився шанс для нового життя»
Віталій Пчолкін ― громадський активіст та підприємець, керівник Група Активної Реабілітації. Творець блогу «Паралічненько», автор та співзасновник проєкту «ІнваФішки» ― бази порад та ідей, які допомагають людям із інвалідністю ставати максимально незалежними від сторонньої допомоги:
― Історії наших організацій дуже схожі. Кожен, хто приходить до нас, раніше не мав інвалідності. Я в 2007 році, будучи студентом другого курсу, отримав серйозну травму. Тоді зрозумів, що насправді в нашій країні панує нерозуміння, як живуть люди з інвалідністю. Найперше мені довелося змінювати власне сприйняття цієї ситуації.
На моє щастя, я познайомився з табором активно реабілітації, який дав мені бачення майбутнього. Я розумів, що лікування цих травм не існує. Та реагувати на бездіяльність країни ― мій обов’язок. Ми стараємося допомогти максимально змінити усвідомлення такого нового стану. Долучаючись до такої діяльності, ми залучаємо багатьох волонтерів. Наш підхід базується на пошуку нових можливостей. Зрозуміло, що ми не обіцяємо, що поставимо на ноги, але даємо знання, якими можна скористатися і будувати своє життя так, щоб змінюватися суспільство довкола.
На нашу діяльність величезний вплив має також і війна, адже по-особливому активувалося питання реабілітації. І ми працюємо над тим, щоб в людей з’явився шанс для нового життя.
У нашому суспільстві багато люблять нарікати. В нас люди часто хочуть допомогти та часто роблять так, що це шкодить. Допомога має відбуватися за запитом і бути фахова. Тому передовсім треба запитати, чи потрібна ця допомога. Мусимо розуміти, що слова мають значення.
Наталія ПАВЛИШИН
