Сьогоднішній євангельський уривок 13-ї Неділі від Зіслання Святого Духа, є закодованим посланням, зверненим до фарисеїв, садукеїв та законовчителів – тодішніх представників “духовної еліти” ізраїльського народу. Ця притча про злочинних виноградарів, хоча містила певні коди в образах та формулюваннях, була легко зрозумілою тими, хто, принаймні, читав Книгу пророка Ісаї, зокрема її 5-ту главу. (Не полінуйтеся і Ви прочитати). Ісаї, 5:7 – Бо виноградник Господа Саваота то Ізраїлів дім…”
Цікавими є атрибути виноградника: огорожа, чавило, башта і робітники. Господар виноградника не лише забезпечив робітників роботою, а й подбав про їх безпеку, побут і засоби виробництва. Дав все, що необхідне для спокійної праці. Це притча про невдяку, яка в кінцевому підсумку є коренем розриву стосунків між Богом і людиною.
Один із героїв роману Достоєвського «Злочин і кара» говорить: «Невдячний ненавидить того, кому повинен бути вдячний». Невдячність є синонімом гордості. Невдячність породжує захланність. Невдячність хоче позбавити іншого його гідності, але стається з точністю до навпаки.
Якби людина була вдячна Богові за землю, вона би її порала, а не визискувала. Якби була вдячна за повітря, не палила би листя чи суху траву, бо так зручно. Якби була вдячна за воду, не скидала б в ріки відходи чи поремонтувала кран, з якого просто витікає вода. Якби була вдячна за розум, то послуговувалася б ним, щоб жити відповідально.
Якщо є щось чи хтось, за кого ми вдячні Богові, ми всіляко намагаємося це вберегти. Але Бог хоче від нас плоду. Мало берегти те, що цінне (згадаймо закопаний талант), потрібно віддати те, що не наше, додавши частку нашої праці.
Вдячність є наріжним каменем всіх без винятку міцних стосунків, як би не намагалися його викинути всі, хто вибудовує стосунки. “Від Господа це сталось, і дивне в очах наших.”
