Молитва, яку промовляємо устами, а умом блукаємо деінде — є ніщо

Читай також

  • Якою є мета вервиці?
  • Кому належить вислів “Сім’я, яка молиться разом, залишається разом”?
  • Чому маємо щоденно просити: «вечора всього звершеного, святого, мирного і безгрішного»
        • Молитва, яку промовляємо устами, а умом блукаємо деінде — є ніщо

          Не буде недоречним пригадати тут деякі нелегкі для розуміння  апостольські вислови про молитву, яка твориться духом і умом, і тим покласти початок розмірковуванню.

          У посланні до Ефесян св. ап. Павло радить молитися духом: «моліться завжди в дусі всякою молитвою і благоговінням» (Еф. 6, 18). Той самий апостол у посланні до Корінтян говорить: «Дух мій молиться, а розум мій без плоду» (1 Кор. 14, 14).

          Як же ж це буває, що людина молиться духом, а ум її лишається безплідним?

          Слово «дух» у Святому Писанні розуміється в людині по-різному. Іноді воно вживається у значенні дихання, інколи у значенні самої душі, інколи у значенні якого-будь бажання і намірення, як доброго, так і злого, а також в розумінні якої-небудь чесноти або нечесноти, як-то: дух покори, дух любові, дух милосердя і протилежні їм: дух гордості, дух ненависті, дух грошолюбства та інше. Іноді ж слово «дух» вживається на означення якого-небудь дару Святого Духа, як, наприклад, дух премудрості, дух розуму, дух прозорливості й подібне, а іноді й у значенні самого ума, як знайдемо у того ж апостола: «…відновляйтеся духом вашого ума» (Еф. 4, 23).

          Коли апостол радить ефесянам молитися духом, то тут замість духа він розуміє сам ум, який людина під час молитви повинна спрямувати до Бога. Коли ж у Посланні до коринтян він говорить про дух, що молиться, і про ум, який перебуває безплідним, то в даному місці апостол розуміє дух у значенні голосу і дихання людського, ніби говорячи про них: яка користь вам, коринтяни, якщо ви молитесь лише голосом вашого дихання, а ум ваш не слухає молитви, а мріє про щось інше? Яка користь говорити язиком багато, а умом не слухати те, що говориться, якщо б навіть і десятки тисяч слів промовила ти язиком, о людино! Яка користь від того, якщо б на все горло, наскільки дозволить дихання твоє, заспіваєш, а ум твій не стоїть перед Богом і не бачить Його, але відхиляється думками в інше місце? Така молитва не принесе тобі ніякої користі, не буде почута Богом і лишиться безплідною. Добре розсудив і св. Кипріян, кажучи: «Як ти хочеш бути почутим Богом, коли і сам себе не чуєш? Хочеш, щоби Бог пам’ятав про тебе, коли ти молишся, а сам про себе не пам’ятаєш?» Апостол ставить коринтянам, а разом з ними і всім нам, у приклад себе, говорячи: «Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду співати духом, а й розумом буду співати» (1 Кор. 14, 15). Коли, — говорить він цим, — я молюся язиком і голосом, який походить від мого дихання, то повинен молитися й умом.

          Уривок із книги “Мистецтво молитви”

          Читай також

        • Якою є мета вервиці?
        • Кому належить вислів “Сім’я, яка молиться разом, залишається разом”?
        • Чому маємо щоденно просити: «вечора всього звершеного, святого, мирного і безгрішного»
          • Оціни

            [rating-system-posts]