Ісусова молитва» названа так, бо в ній призивається ім’я Господа нашого Ісуса Христа: «Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене грішного/грішну!». Ця молитва – дуже промовиста у своїй простоті та богословській глибині. Її називають ще неустанною молитвою, молитвою серця, або молитвою мовчазної любові. Вона належить до найдавніших форм християнської споглядальної молитви. Її практикували Отці пустині, Отці Церкви, монахи, містики, священники і віруючі миряни. Вона походить з прагнення безнастанно перебувати у присутності Бога, у внутрішній тиші, в любові сам на сам з Любов’ю (Irena Mytnik). Джерела цієї молитви сягають Божого Одкровення, що міститься у Священному Писанні, а колискою є Єгипет, де її практикували Отці пустині, а звідтам ця практика поширилася на всьому християнському Сході, а відтак – перейшла на Русь і тепер є однією з найпоширеніших молитовних практик в Православній і Греко-Католицькій Церкві.
Часом, зокрема в численних західних публікаціях на тему «Ісусової молитви» її поширення пов’язують з твором невідомого автора під назвою «Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві». І хоч поширення знань про цю молитовну практику справді пов’язане з цією книжечкою, її джерела сягають набагато глибше – до «Книги книг» – до Біблії.
У проханні Ісусової молитви чути відгомін благання Єрихонського сліпця: «Ісусе, сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лк. 18, 38), смиренної молитви митаря: «Боже, милостивий будь мені, грішному!» (Лк. 18, 13) та повної довіри мольби жінки-ханаанки: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида!» (Мт. 15, 22).Втім, в цій молитві не йдеться просто про те, щоб повторювати слова сліпця, митаря чи жінки-ханаанки, – слід присвоїти собі їхню внутрішню поставу – поставу смиренного визнання своєї безпорадності, своєї слабкості, своєї гріховності, а водночас – повної відкритості серця і всього єства на благодатну дію Божої милосердної і всесильної любові.
«Господи Ісусе Христе Сину Божий, помилуй мене грішного/грішну!».
