Нам усім вкрай потрібна надія. Надія це щось дуже інше, ніж райдужні сподівання або наївні очікування. Надія – то певність у тому, що у тебе є Бог. Коли серце врешті-решт відкриває правдиве знання, Джерело усього. Там ми зможемо втамувати спрагу давнього Адама.
Ми по-справжньому надіємось не тоді, коли жонглюємо численними перевіреними варіантами, коли шукаємо опертя у силі, у зв’язках, у розумі чи хитрості. А тоді, коли усі ці інструменти не дієві або зовсім перестали працювати. Ось тоді відбувається щось дуже цінне: серце починає рухатися у напрямку Бога, здолавши мідний мур самодостатньої гордині ума.
У кожного має бути територія власної неспромоги. Навряд чи люди, які усе можуть, яким усе легко вдається здатні до справжньої надії. У них швидше спрацьовує раціональний механізм розрахунку. Великою стає та людина, що відважиться у власному безсиллі капітулювати перед Богом. Заплакати і стати на коліна перед вічною Премудрістю.
Певно ти вже випробував (ла) безліч засобів аби змінити ситуацію у житті, але все ніби надаремно? Можливо, ти схожий до того, хто міцно вчепився за клямку дверей, намагаючись відчинити їх, але вони виглядають безнадійно замкнені і коли ти у розпачі падаєш, вони самі легко відкиваються поза твоїми зусиллями. Але в інший бік.
Окрім наших потуг є ще Бог, на якого ми не дуже звертаємо увагу. Так, теоретично Він є. Ми навіть молимось до Нього інколи, Він для нас ніби Бог-варіант про всяк випадок. Ще один у списку, але аж ніяк не Єдиний.
У надії міститься справжня надійність. Певність. Коли серце напоєне живим упованням, бо лише така «надія не осоромить».
О, горда людино, зупинися у безугавій гонитві за вітром, смирися під рукою кріпкою і раменом високим Великого Бога, скинь запалені сандалі своїх планів і дозволь обмити Богові твої скалічені ноги, слізно заклич у молитві до Нього, і не надійся більше на князів, на синів людських, бо у них нема спасіння.
«Блажен, кому Бог Якова помічник його, у кого надія на Господа Бога свого, що створив небо і землю, море і все, що в них; Він береже вірність повік, чинить суд скривдженим, дає поживу голодним; Господь визволяє закованих, Господь відкриває очі сліпців. Господь підносить повалених, Господь любить праведників, Господь охороняє захожих, сироту і вдову прийме, а путь грішників погубить. Воцариться Господь повік, Бог твій, Сіоне, з роду в рід». Пс. 145, 5-10.
