Про тих, на кому поставили хрест

Читай також

  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
  • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
  • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
        • Про тих, на кому поставили хрест

          Люблю переживати історію Закхея. Адже це історія про тих, на кому вже давно поставили хрест. Про тих, хто постраждав від популярної сьогодні cancel culture. Ніхто не очікував на прояви віри і добра зі сторони Закхея. Ніхто не плекав надії щодо того, що він може визнати свої провини супроти інших людей і, навіть спробує їх загладити. Ніхто не бачив у ньому як загальнолюдського, так і особистого потенціалу.

          Водночас це історія про тих, присутність яких у спільноті сприймається як небажана. Закхея викинули із спільноти через його працю на окупаційну владу, назвавши колаборантом. Закхея відкинули на узбіччя суспільства через його побори та збір мита, які вважалися незаконними та поневолюючими. Закхея не підпускали до релігійного чи суспільного життя його співвітчизників.

          Окрім цього, це історія про тих, кого не сприймають серйозно і постійно насміхаються. Закхей був малого зросту. Це перешкоджало йому та приносило дискомфорт. Це пригнічувало його у моменти суперечок чи виявів насильства у його сторону. Закхей постійно мусив різними способами надавати собі ваги в очах інших.

          Тому ця історія також про тих, кого вважають недостатньо красивими, недостатньо розумними чи недостатньо гідними. Закхея відкинули. Від нього відвернулися. Його життя було визнане нецінним, нецікавим, непотрібним. Він сам був визнаний недостатньо патріотичним, недостатньо жертовним, недостатньо своїм.

          Ця історія про тих, кому відмовили у зустрічі з Ісусом у Церкві. Відмовили через те, що він не такого зросту, тобто одітий не по дрес-коду. Відмовили через те, що він чомусь поліз на дерево, тобто не так хреститься, не там б’є поклони і взагалі незадовільно поводиться у храмі. Відмовили через те, що своїм виглядом він не може бути доброю людиною, хорошим парафіянином чи практикуючим християнином. Бо ми у Церкві вже не перший рік, і ми знаємо, як виглядають “справжні” християни.

          У той же час, ця історія також про тих, хто не втратив жевріючу іскру надії у глибині свого серця. Про тих, хто здатний відважно протистояти перешкодам і суспільній думці. Про тих, хто вміє досягати своїх цілей, на зважаючи на неприхильні обставини.

          Це історія про нас із вами, які навіть пнемося на дерево, не зважаючи на насмішки інших, заради того, щоб почути такі заповітні слова: “Я тебе люблю, я у тебе вірю, я буду поруч з тобою!” Як маленькі діти, які починають танцювати, співати чи дурачитися, коли у гості приходить хтось для них незнайомий. Аби тільки їх помітили, звернули увагу, не забули. Так і ми, все чинимо заради того, щоб віднайти свій істинний шлях добра і краси і більше ніколи із нього не звертати. Заради того, щоб зустрітися із своїм таким близьким та розуміючим Богом.

          Отець Іван ВИХОР

          Читай також

        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
        • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.