Втеча в молитву і втеча від молитви

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Не все золото, що блищить
  • Другий шанс
        • Втеча в молитву і втеча від молитви

          Часто від психологів, а то й у побутових розмовах можна почути про втечу в молитву. Мовляв, якщо людина виділяє у своєму щоденному графіку час на перебування з Богом і виділяє його багато, значить, вона його марнує, уникаючи відповідальності, своїх щоденних обов’язків, прийняття рішень, або просто лінується.

          Прикро, коли знаходимо безліч цитат із Біблії та творів святих про діяльну любов до ближнього, аби виправдати свою інертність щодо молитви. Цих висловів і справді багато. Усі вони слушні. Однак становлять лише частину Божого Об’явлення. 

          Ісус, наслідувати якого покликана кожна охрещена особа, проводив ночі на молитві. Так «провів усю ніч на молитві до Бога» (Лк 6,12) перш, ніж «покликав своїх учнів і вибрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами» (Лк 6,13).

          «Коли Ісус, охристившись, молився, відкрилось небо, і Святий Дух у тілеснім вигляді, немов голуб зійшов на нього, та залунав з неба голос: «Ти – мій Син любий, тебе я вподобав» (Лк 3,21-22). Боротьба в пустелі, проповідь, служіння були потім.

          Молитва в житті Ісуса випередила Його Переображення (Лк 9,28-29), воскресіння Лазаря (Йо 11,41-42), страсті (Мт 26,36). Не молився «усім своїм життям, своєю діяльністю», а використовував конкретні звертання до Отця, в яких висловлював те, що стосувалося як Його Самого, так і тих, кого Отець передав Йому (пор. Йо 17,6). Не цурався молитовної традиції Ізраїлю. До неї, зокрема, вдавався під час та після Тайної Вечері. Співав псалми, відвідував храм.

          І хіба від цього Його привселюдна діяльність ставала менш ефективною? Як бачимо, якраз навпаки. Нею Він розпочинав діяльність, нею ж і закінчував: «І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті» (Мт 14,23).

          Апостол Павло, який «у праці та втомі, в недосипаннях часто» (2Кр 11,27) проводив свої дні, навчав «усе робити від душі, як для Господа» (Кл 3,23), «молитися без перерви» (1Сл 5,17), тобто у всіх своїх справах пам’ятати про Бога, і сам молився. Молитвою розпочинав свої листи, просячи в Бога сили (2Сл 1,11; Еф 3,16), дару любові (Еф 3,19; Флп 1,9), мудрості (Кл 1,9), плідності у добрих ділах (Кл 1,10) для їхніх адресатів. Закликав свого учня Тимотея як пресвітера церкви в Ефесі, щоб «відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх тих, що стоять при владі» (1Тм 2,1).

          Ніж оправдовувати себе словами: «Всяка праця є молитвою» (а це не завжди так), краще озброїтися словами Блаженнішого Любомира Гузара: «Моліться і працюйте, щоби наша Церква розвивалася, жила і в той спосіб прославляла Бога і служила нашому народові». Вони краще розставляють пріоритети і повніше передають, яким має бути життя християнина.

          Інакше, якщо він як молитву сприйматиме виховання дітей, роботу, навчання, соціальне служіння, ризикує сам втекти у них від стояння у правді перед Творцем та спілкування з Ним. Ризикує розминутися.

          Василь КАЛИТА

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Не все золото, що блищить
        • Другий шанс
          • Оціни

            [ratemypost]