У хресті сила і безсилля ― нероздільні

Читай також

  • Навернутися – це стосується сьогодні кожного
  • Дорога до Божого Царства легка і проста
  • Ознакою доброї молитви є те, що ми маємо в нашому серці благоговійні почуття до Бога
        • У хресті сила і безсилля ― нероздільні

          Протягом цілого тижня, ще від неділі, у храмах було покладено до літургійного вшанування дерево хреста. Зрештою усе життя Церкви проходить під знаком цього вічного символу. Ми по різному трактуємо хрест. Часто його боїмося. Забобонно не бажаємо, щоб нам хтось його дарував. Або абсурдно, як на мене, звиклися з тим, що він – недешевий аксесуар з прикрасами для священнослужителів. І все ж поза тим через болючі досвіди торкаємось його переможної  сили і освячення проти сил темряви.

          У хресті сила і безсилля є незлитні, але й нероздільні. Хрест мені видається найбільш антиномічним образом. Численна кількість сенсів у ньому ніби непримиренно «сваряться» між собою. Він – знак упокорення рабів імперії, що їх знищив маховик жорстокого Риму у часі повстання Спартака. Він ж – знак прослави Ісуса.

          Зв’язок Христа з хрестом в основному не в муках. Бо Ісуса не так розпинають, як скоріше він сам возходить на нього «волею» добровільно, без примусу. Так, правда, його розпинають, але зауважмо Ісус по суті нічого не робить для того, аби не бути розіп’ятим. Хрест ніби дарунок Отця своєму Синові. Так, усе складно.

          Складно трактувати такий характер стосунків любові Отця і Сина. Отець так любить Сина, що готує для Нього хрест? А, може, не треба нам такої любові? Для нас це якась зламана логіка за межею абсурду. Хрест у найглибшому євангельському вимірі це заслуга для улюблених? Думаю так. Хрест приходить у життя лише тих, на кому спочиває особливий поцілунок Бога. Він для тих, хто може понести складну драму такого таїнства.

          З іншого боку Ісус зовсім не шукає для себе хреста, але коли він приходить в Його життя – приймає! У нас зазвичай все обернено навпаки: ми самі шукаємо проблем, ранячи себе, а коли Бог посилає у наше життя справжній Його хрест, то рідко готові прийняти, як Ісус. Ось і уся різниця.

          Хрест – трон, царське сідалище. Нам звичніше бачити у ньому лише оганьблення. І все було б саме так, якби не розгорнуті обійми Ісуса. Вони не так проповідують безпорадність прицвяхованого Назорейця, як розкривають безсилі обійми любові. І ось знову та сама антиномія у поєднанні непоєднаного!

          А де ж тут Україна? Бо як тепер без неї! Вона на своїй Via Crucis розп’ята чи прославлена? Думаю розп’ято-прославлена. Невинно убиті жертви українців вже пахнуть життєдайністю гробу Ісуса. Я певний, що наші нащадки у віках будуть вдивлятися і вдивлятися в оцю ікону стражденної України і черпати від неї потоки благословінь! А тим часом тепер нам ще більше треба пригорнутись в окровавлені обійми Розп’ятого, який, вірю, нашу смертельну агонію тортур вже скоро преобразить у світле таїнство української Пасхи!

          Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ

          Читай також

        • Навернутися – це стосується сьогодні кожного
        • Дорога до Божого Царства легка і проста
        • Ознакою доброї молитви є те, що ми маємо в нашому серці благоговійні почуття до Бога
          • Оціни

            [rating-system-posts]