Що вам спадає на думку, коли ви чуєте слово «церква»? Чи думаєте ви про якийсь заклад, організацію, якусь певну адміністративну одиницю? Саме так ми часто уявляємо Церкву. Але ми говоритимемо про Церкву, маючи на увазі Божий люд і Містичне Тіло Христа.
Навіть розглядаючи Біблію як історичний документ, ми бачимо, що завжди Бог шукає людину, а не навпаки. Людина шукає Бога, але не з таким ентузіазмом, як Бог шукає людину. Спробуйте лише уявити, якою великою мірою думка і любов людини перебувають у думці і серці Бога.
Якою є перша мимовільна думка про Бога, яку ми знаходимо у Святому Письмі? Тобто не опис того, як Бог творить світ, а перша думка, яка виникає в Нього про Нього самого і в Ньому Самому? Ви б майже вгадали, якщо б сказали, що першою думкою Бога була думка про Своє життя, Свою правду, Свою любов. Хоча згідно зі Святим Письмом це не зовсім так. Відкрийте Книгу Буття і там ви знайдете, що перша думка Бога була: «Створімо людину»[1]. Задумайтесь над цим, воно звучить так, ніби Бог не міг існувати без людини. Бог не потребує людини для того, щоб довершити Себе чи щоб вдовольнити якусь потребу, але Він потребує людини як щось на взірець дару. Він хоче мати когось такого, кому б Він міг виявити Свою любов.
Отож перший монолог, який ми зустрічаємо у Святому Письмі – це монолог Бога, Який роздумує про людину. Якими є перші діалоги у Святому Письмі? Перше запитання, що звучить у Святому Письмі – це коли Бог звертається до Адама: «Де ти?»[2] Другий діалог стосується ближнього. Бог запитує Каїна: «Де Авель, твій брат?»[3] Бог заглиблений у думки людини. Тут ми зустрічаємось з першими двома законами Божими – про любов до Бога і любов до ближнього. Ці закони сформульовані тут у двох запитаннях: «Де ти?» і «Де Авель, твій брат?»
Від самого початку ми бачимо, що людство отримує заклик Бога, аби дати йому зрозуміти про постійно існуючий зв’язок з ним. Бог не відпустить людину. Як Бог спілкується з людством, коли людство помножилося? З усіх народів світу Бог обрав один народ, який мав називатися «Його народом». Ця група чи цей особливий народ мали стати засобом принесення спасіння усім іншим народам на землі. Хто це «Його народ»? «Його народом» був народ Ізраїлю. І Він покликав цей народ через Авраама; Він керував цим народом через Мойсея; Він управляв ним через суддів і правителів; Він залякував; Він благав; Він умовляв; Він застерігав; Він любив через пророків. Знову і знову в Старому Заповіті ми знаходимо свідчення того, що Бог, Який любить людство, спілкується з цим людством через цей народ. Бог каже в Книзі Вихід: «Станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя!»[4]. Бог, звертаючись до «Свого народу», каже: «Станете Мені царством священиків та народом святим»[5].
Бог має особливу назву для Свого народу; Він називає його гебрейською qahal. Ми будемо часто вживати це слово. Воно означає вибір Бога, вибраний Ним народ Ізраїлю. Це слово вживається в Старому Заповіті близько двохсот разів. Пізніше, коли Старий Заповіт з гебрейської мови перекладали на грецьку, це слово qahal було перекладено як ecclesia. Ecclesia грецькою означає «церква». З цього слова ми отримали слова «духовний», «церковний». Таким чином, коли ми чуємо слово qahal у розумінні народ Божий, то можемо думати про цей народ грецькою мовою як ecclesia чи українською як церква. Це по-перше. По-друге, Бог завжди мав справу із Своїм народом через одну людину, яку Він призначив главою і представником: в один період це був Авраам, потім Ісак, Яків, Мойсей, правителі і пророки. По-третє, через те, що ізраїльський народ був Його народом, Він уклав із ним угоду, своєрідний пакт, договір, який передбачав двосторонні зобов’язання. Гебрейською «договір» звучить berith; ви, напевно, неодноразово чули це слово. Воно з’являється у Святому Письмі двісті сімдесят п’ять разів. І це слово berith означає, що вони були щось винні Богові, а Бог натомість благословить їх. Як Він сказав: «Ти будеш благословенний поміж усіма народами»[6]. Ізраїльський народ мав стати Його свідком, бо спасіння усього людства здійсниться через цей народ. Зрештою, ви пригадуєте, коли ми говорили про усі пророцтва стосовно нашого благословенного Господа, що здійсняться вони тоді, коли з’явиться сам Христос. Це буде завершенням усіх пророцтв. Саме тому було обрано народ Божий, аби він став насінням, з якого вийде спасіння для світу. Зрештою, одного дня, коли настала повнота часу, з’явився Христос, і сповнилося пророцтво Єзекіїля: «Ось Я Сам, і зажадаю отару Мою, і перегляну їх»[7].
Бог з’являється в людській подобі, перебирає на Себе тіло людини. Одного дня прекрасна непорочна Діва принесла до старця на ім’я Семен дитя; було це в храмі в Єрусалимі[8]. Семен часто промовляв молитву, яку тоді промовляли всі євреї, бо знали, що вже скоро настане час, коли прийде Месія. Ми вже згадували, що Ірода, котрий не був євреєм, а едомітом, не здивував прихід мудреців. Він сказав, що також принесе дар, але дар цей – меч.
Є квіти, які розкриваються лише ввечері; старий Семен був однією з таких квіток. Уявіть собі захоплення цього старого чоловіка, коли він обняв Дитину. Його перші слова були такі: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє»[9]. Семен звертається до матері, і зауважте, як він говорить про Ізраїль і неєвреїв. Ми вже говорили про те, що народ Божий мав бути світлом для усіх націй світу. Семен дивиться і в минуле, і в майбутнє. Дивлячись в минуле, на народ Божий, для якого він був священиком, він каже: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі»[10]. Потім він заглядає в майбутнє: «Світло на просвіту поганам»[11]. Іншими словами, Семен бачив у цьому Дитяткові творця нової угоди, засновника qahal, але він також бачив у Ньому знак, якому будуть противитись ті люди, яким Він приніс спасіння. Народжений Христос не був кимсь таким, хто прийшов несподівано. Він пов’язаний зі всіма людьми Божими впродовж століть. Якщо ви візьмете Євангеліє і прочитаєте два генеалогічні записи нашого благословенного Господа, то побачите, що одна генеалогічна гілка нашого Господа іде від Авраама[12], а інша – від Адама[13]. Що це означає? Це означає, що цей новий голова qahal (церкви), очікуваний людством і сотворений Богом людиною, є пов’язаний з народом Божим, який має стати інструментом спасіння світу.
Коли ми чуємо, що наш Господь створює церкву або народ Божий, нам не слід думати, що це є чимось новим. Все, що каже наш Господь, стосується цього Божого народу в Старому Заповіті. Як же Він підтримує стосунки з цим народом? Спершу Він вибирає дванадцять апостолів. Ймовірно, вони якось були пов’язані з дванадцятьма племенами. Він обрав одного апостола Своїм представником. Ми дізнаємося його ім’я дещо пізніше. Звертаючись до Старого Заповіту, Він каже: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати»[14]. Він збирає довкола Себе цих нових людей, щоб оновити і оживити Ізраїль, щоб створити новий Ізраїль. Якби старий Ізраїль відкинув Його, Він не відрікся б від нього. Пророк Осія в Старому Заповіті і апостол Павло в Новому Заповіті кажуть: «Коли святий корінь, то й віття святе. Коли ж деякі з галузок відломилися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепився між них і став спільником товщу оливного кореня»[15]. Святий Павло передбачає той день, коли корінь буде прославлено і перевершено неєвреїв, коли повернеться ізраїльський народ[16].
Коли наш Господь починає вживати слово qahal, Він називає його «Мій qahal», кажучи: «Я створю Свою Церкву, Свій народ». Зв’язок, який творить Христос з цим народом, це не узи закону, це узи любові. Найкращим моментом укладання цих уз стало спільне святкування, коли всі дванадцять апостолів сиділи навколо Нього, об’єднані любов’ю. Так як колись Мойсей скроплював Свій народ кров’ю на знак скріплення угоди, так само і Він сказав, що укладе нову угоду, новий пакт, новий завіт. Він не скроплюватиме цю нову угоду кров’ю цапів, бичків чи овець, але віддасть Свою власну кров, мовлячи: «Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!»[17].
Чи розумієте ви, що Церква не є якоюсь установою, закладом? Ви, можливо, скажете: «Я не хочу, щоб між мною і Богом була якась установа». І справді, ви маєте право на спілкування з Богом, але Церква не є установою, яка стоїть між вами і Богом. Ізраїльський народ не стояв між світом і Богом. Подумайте про Церкву, як про тіло. Чи ви коли-небудь кажете: «Я не хочу, щоб твої губи, очі, руки і все решта стояли між мною і тобою». Зрештою, в який спосіб я можу спілкуватися з тобою, не користуючись чимось видимим, відчутним і фізичним? Будь-що видиме, що ти бачиш чи коли-небудь побачиш у мені, є ніщо інше, як знак невидимої душі; фізичне є символом духовного. Коли наш благословенний Господь прийшов на цю землю і обрав Собі людське тіло, ви б не сказали: «Я не хочу цього тіла Христа, яке стоїть між мною і моєю любов’ю до Христа». Єдиний можливий спосіб втілення – передавати божественне через людське.
Ця людська природа нашого благословенного Господа, це Його тіло були інструментом Його божественності. Коли наш благословенний Господь прийшов як священик, Пророк і Цар, усе, що Він робив, було зроблено через владу і засоби Його людської природи. Якщо б ви почули, як наш Господь звертається до людей на берегах Галілейських, ви б не сказали: «Це просто людський язик говорить». Коли б Він сказав вам: «Я – правда»[18], чи говорили б ви: «Звідки мені знати, чи це Бог звертається до мене?» Саме тому Він став людиною. Якби Він сказав вам: «Я прощаю твої гріхи», чи сказали б ви: «Все, що я бачу – це лише підняту руку і губи, що рухаються»? Отже Його тіло було засобом, з допомогою якого Він став прийнятним для нас.
Отже, для зрозуміння, що Церква не є лише установою, треба сприймати її як тіло Христа, і саме так св. Павло розумів Церкву, і саме так вона описана у Святому Письмі. Наш Господь у всіх Євангеліях говорить про те, що Він планує заснувати нове Тіло, нову qahal, новий народ Божий. Зрештою, коли люди об’єднані в ім’я однією мети, вони стають одним цілим, вони творять тіло. Наш Господь не використовував слова «тіло» саме тому, що Його власне фізичне тіло було перед усіма. Він вживав слово «царство», щоб Його могли зрозуміти євреї, але коли св. Павло звертався до неєвреїв, він змушений був вживати інше, зрозуміліше слово, а саме, «тіло». Але наш Господь передавав абсолютно ту саму ідею. Він казав, що новий народ буде спілкуватися з Ним і об’єднається з Ним, і буде пов’язаний з Ним, як гілля і виноградна лоза: «Я – Виноградина, ви – галуззя!»[19]. Він сказав, що принесе їм істину: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю!»[20]. Тоді Він сповіщав про Свою владу прощати гріхи.
Наш благословенний Господь сказав, що Він розвиватиме і формуватиме нове Тіло, яке спочатку буде таким малим, як насінина гірчиці, а потім виросте і пошириться по всьому світу. Але що ж було ядром цього Тіла? Ми вже натякали про це. Ядром, матеріалом-сирцем для цього нового Тіла були апостоли. Моє власне людське тіло створене з мільйонів клітин. Однак воно є одним цілим, бо йому дає життя одна душа і керує ним невидимий розум, представлений видимою головою. Усі, що згодом воплотяться в новому Тілі Христа, будуть оживлені однією душею, Святим Духом, яким керує невидимий розум Христа в Небесах, що представлений видимою головою, тим, кого Христос обрав від самого початку і кому довірив ключі від Його Царства.
Саме тому це Тіло Христове мало бути продовженням Його Втілення. Наш Господь повинен був рости і поширюватися подібно до клітин. Ми інколи думаємо, що Церкву формуємо усі ми, збираючись разом, на кщталт тенісного клубу. Але Тіло Христове формувалося далеко не таким способом! Влада Бога зосередилась серед Його людей. Але ваше людське тіло на самому початку його створення формувалося інакше. Ваше тіло було сформоване з клітин, і кількість цих клітини збільшувалася. Тіло Христа не зростає так, як зростає будинок у результаті додавання нових цеглин. Тіло Христа побільшується так, як жива клітина. Насамперед – це божественне життя, яке прийшло на цю землю, а саме, Бог прийшов у людському образі. Воно починається з людської природи Христа, цього Його тіла. Тепер Він каже, що збирається сформувати нове Тіло, але не моральне чи політичне, тож Він мусить дати йому нове ім’я, і це ім’я упродовж століть відоме як «містичне», щоб показати, що цей зв’язок не походить від людини; він походить від Його Духа, від Нього. Отже, мусило відбутися Зішестя Святого Духа, щоб душа увійшла в це Тіло.
Ці дванадцять апостолів, яких наш Господь зібрав разом, дуже нагадували хімічні елементи в лабораторії. Вони мали дуже особливі характери. Вони були як водень, фосфор і сірка. Фактично, у лабораторії ми маємо сто відсотків хімічних елементів, які входять до складу тіла дитини. Але чому ми не можемо створити дитину в лабораторії? Тому що в нас нема живильної і об’єднуючої сили, якою є душа. Якби апостоли не мали між собою згоди і були роз’єднані, вони не змогли б сформувати це Христове Тіло. Вони могли бути сформовані лише Христом, Який зіслав Свого Духа на них через фізичне тіло нашого Господа. Це Бог говорив; це Бог керував; це Бог освячував. Через нове Тіло Христа, Його Церкву, через Його нову qahal, Його новий народ Божий, новий Ізраїль, Він навчатиме, Він керуватиме і Він освячуватиме. Це і є Церква. Як бачите, вона аж ніяк не є закладом чи якоюсь установою.
Почитайте якось при нагоді Дії Апостолів, а саме розповідь про навернення св. Павла[21]. Св. Павло був членом старої qahal, старого Ізраїлю. Він не хотів погодитися з появою нової qahal, і тому почав переслідувати Церкву. Це було якраз впродовж десяти років після Вознесіння нашого благословенного Господа. Це дуже важливо пам’ятати. Христова Церква почала поширюватися по усій Римській імперії. Св. Павло вирішив піти в Сирію і переслідувати Церкву в Дамаску. Досі перші члени Церкви вже досить натерпілися від цього вченого Савла, таким було його єврейське ім’я. Я переконаний, що багато членів Церкви, напевно, молилися до Бога, щоб Він наслав на Павла якусь смертельну недугу! Вони, напевно, казали: «Господи, пошли нам когось такого, хто б відповів Савлу». Бог почув їхні молитви. І Він послав їм Павла, таким було його римське ім’я.
На шляху до Дамаска Савла осяяв промінь світла, якась сила скинула його на землю і він почув голос: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?»[22] Чому наш Господь сказав це? Він на Небесах, то як хтось може Його переслідувати? Тому не дивно, що св. Павло запитав: «Хто Ти?» і Господь йому відповів: «Я – Ісус, що Його переслідуєш ти»[23]. Савло, мабуть, подумав: «Врешті-решт, я переслідую тільки членів Церкви в Дамаску. Як я можу переслідувати Тебе?» Як? Якщо хтось наступить тобі на ногу, чи скаржаться твої губи? Якщо хтось б’є твоє тіло, чи протестує твоя голова? Христос, Син Бога живого, є головою Містичної Церкви. Якщо хтось б’є Його тіло, це означає, що він б’є Його самого! І тому наш Господь протестував. То що ж тоді є Церквою? Це народ Божий, який триває століттями і продовжився в нас, Його малих членах. Церква – це таїнство Бога у світі заради спасіння світу.
[1] Бут. 1:26
[2] Бут. 3:9
[3] Бут. 4:9
[4] Вих. 19:5-6
[5] Вих. 19:6-7
[6] Втор. 7:14
[7] Єз. 34:11
[8] Лк. 2:25-35
[9] Лк. 2:29-32
[10] Лк. 2:34
[11] Лк. 2:32
[12] Мт. 1:1-16
[13] Лк. 3:23-38
[14] Мт. 5:17
[15] Рим. 11:16,17
[16] Рим. 15:12
[17] Мт. 26:27-28
[18] Ів. 14:6
[19] Ів. 15:5
[20] Ів. 14:27
[21] Дії 9:1-22
[22] Дії 9:4
[23] Дії 9:5
