Наслідки первородного гріха

Читай також

  • 15 обіцянок Діви Марії тим, хто вірно молиться вервицю
  • Що робити, коли нам сняться померлі і просять про щось?
  • Бог щоденно живить тебе своєю владущою силою : не забудь подякувати Йому за це!
        • Наслідки первородного гріха

          Нас турбує те, яким чином первородний гріх з його передумовами впливає на нас. Усі ми цікавимося психологією. Намагаємося зрозуміти себе. Ми досліджуємо і аналізуємо наше занепокоєння і конфлікти. Часом незрозуміло, звідки береться безсилля, яке раптом відчуваємо, тоді як інші, навпаки, почуваються бадьорими.

          Існує багато пояснень таким внутрішнім конфліктам, але сам по собі первородний гріх дає нам основне розуміння людської природи. Ніхто не зможе зрозуміти психології людини, якщо не зрозуміє людської природи і первородного гріха. У певний спосіб насильство над нашим розумом сталося через людську свободу. Ми почуваємося чимось на кшталт приймача, який налаштований на дві радіостанції. Будучи таким радіо, ми не приймаємо нічого, крім атмосферних перешкод. Ми налаштовані на рай; і ми налаштовані на пекло. Овідій, давньоримський поет, дуже влучно описав такий стан: «Я бачу і схвалюю краще в цьому житті, але я наслідую гірше, що є в ньому»[1]. Св. Павло також охарактеризував нашу внутрішню психологію так: «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню» (Рим. 7:19).

          Виглядає на те, що ми складаємося з двох частин, і нас тягне в протилежні сторони: так наче ми коні і один кінь намагається бігти направо, а інший – наліво. Наша душа нагадує поле битви, на якому триває громадянська війна. Ми почуваємося розбитими на багато різних світів. Дехто з нас, можливо, навіть відчуває себе тим юнаком, з якого наш Господь вигнав диявола. Коли наш Господь спитав диявола: «Як тобі на ім’я?»[2], той відповів: «Леґіон мені ймення – багато бо нас». Зверніть увагу на конфлікт між «я» і «ми». Він був один, і він був численним. Навіть найкращі з нас почуваються скелелазами; ми бачимо вершину, на яку прагнемо зійти, а потім оглядаємося назад і бачимо безодню, в яку можемо втрапити. Над нами є те, чим маємо бути; внизу є те, чим можемо стати.

          Існують пояснення конфлікту, який точиться в нашому серці. Певною мірою ці пояснення є правильні, але вони лише частково пояснюють причину. Одне пояснення лежить у царині психології, друге послуговується знаннями з біології, ще одне розглядає проблему з економічного погляду.

          Часткове пояснення дає розгляд проблеми в психологічному аспекті. Саме тут іде аналіз того, що ми пережили в минулому. Декотрі скажуть, що причиною вашого теперішнього психозу є страх, пережитий у дитинстві, коли за негідну поведінку вас зачинили в темній кімнаті, або те, що батьки докоряли вам за намагання досягнути певним чином сексуальної втіхи. Тому, яка б проблема в нас не виникала, вона має особисте підґрунтя; отже, щоб позбутися певних труднощів, нам слід проаналізувати свою підсвідомість. Якщо ми зможемо добути зі своєї підсвідомості причину нашого внутрішнього конфлікту, тоді зможемо зцілитися від проблем.

          Це пояснення містить у собі певну істину, але лише частково пояснює нашу сутність. Було б помилково припускати, що коли нам треба знайти джерело будь-яких особистих труднощів, то ми мусимо проникнути в минуле цієї людини. Ні! У кожної людини є певний конфлікт! Тут справа не лише в нашій особистості і психологічному підґрунті; щось трапилося з нашою людською природою. Не думайте, що ви піддаєтеся спокусі через те, що з вами щось не гаразд. Не думайте, що маєте монополію на спокусу! Кожна людина може спокуситися. Щоб знайти остаточне пояснення, ми мусимо вийти за межі людини; нам слід звернутися до людської природи. Щось трапилося з нами, щось таке, що заторкнуло кожну людину у світі.

          Ще одне часткове пояснення лежить у біологічній площині. Начебто в процесі еволюції відбулася певна деградація і тому у всіх нас є ознаки тваринного походження. Це навряд чи може бути належним поясненням, оскільки тварини самі по собі ніколи не переживають через неприємності. Вони можуть мати природний страх, але ніколи не відчувають суб’єктивного неспокою через прикрощі. У птахів не буває психозу через грядущий переліт до Каліфорнії чи Флориди на зимування. Тварина ніколи не може геть занепасти, а людина – так, оскільки вона складається з душі і матерії. Якщо з людиною щось негаразд, то причину треба шукати в ній самій. Оскільки людина є душею і матерією водночас, то вона може сходити до рівня тварини, однак не настільки, щоб знищити образ Бога у своїй душі. Саме ця можливість становить своєрідну трагедію для людини. Людина ніколи не відчувала б розчарування чи тривоги, якби була твариною, створеною лише для цього світу. Бажання досконалого щастя, якого людина не досягає, породжує конфлікти. Тварина, що всередині в нас, не є цьому причиною, причина складніша.

          Третє неправдиве часткове пояснення – зі сфери економіки. Це пояснення базується на тому, що причиною внутрішніх конфліктів людини є комунізм, капіталізм чи бідність. Однак у світі ніколи ще не було такого багатства і стільки нещастя. Ніколи раніше люди не були такими освіченими і водночас такими невігласами стосовно істини. Ніколи раніше людина не мала такої влади і не була такою схильною до руйнування людського життя. Економічний розвиток не є абсолютною причиною людських проблем. Усім багачам цього світу притаманні не лише чесноти, а всі убогі не є тільки грішниками. Якби бідність була причиною усіх наших бід, тоді багаті мали б бути взірцем усіх чеснот. Насправді ті, що мають у цьому житті більше привілеїв і більше багатства, мають більше психічних проблем, ніж бідні. Дуже часто буває так, що чим більше людина відокремлена від проблем цього світу, тим здоровіша вона духовно. Шляхом обману світ знецінив моральність, виставивши на кін моральну убогість, від якої страждаємо усі ми. Так чи інакше, ми втратили духовне надбання.

          Повертаючись до попередніх пояснень, ми мусимо підсумувати, що Бог, безсумнівно, не створював нас занепалими. Всередині нашої моральної свідомості є голос, який говорить нам про те, що наші аморальні вчинки ненормальні. Бог створив нас такими, як вважав за потрібне, а ми, спираючись на власну свободу, змінили себе на інших. Бог написав сценарій, а ми змінили його зміст! Ми не просто тварини, які не змогли еволюціонувати до людей, ми люди, які повстали проти божественного. Якщо ми для самих себе є незрозумілі, то нам не слід звинувачувати в цьому Бога чи еволюційний процес. Ми маємо звинувачувати себе. Ми не злочинці, ми просто слабкі. Ми не прогнила маса, ми несемо в собі образ Божий. Ми дуже нагадуємо людину, яка впала в криницю. Ми не повинні там бути, однак ми не можемо вилізти звідти. Ми хворі і потребуємо зцілення, ми потребуємо спасіння, ми потребуємо звільнення. Ми знаємо, що не можемо звільнити себе, як і не можемо надати самі собі свободу.

          Бог створив закон. У світі існує вільний моральний вибір. Ми можемо зловживати нашою свободою, але ми не можемо звинувачувати Бога. Коли ви купуєте автомобіль, то завжди отримуєте низку інструкцій. Виробник повідомляє вам про допустимий тиск у шинах, про вид мастила, який ви мусите використовувати, про тип пального, яким будете наповнювати бак. Те, що виробник дає вам ці вказівки, свідчить про те, що він нічого проти вас не має. Так само і Бог не має нічого проти нас, коли дає нам Свої Заповіді. Виробник автомобіля справді хоче допомогти нам, даючи інструкції. Він хоче, щоб ми з максимальною користю тішилися купленим автомобілем. Так само і Бог прагне, щоб ми отримали від нашого життя максимум щастя. Він мовить: «Я скажу вам, що ви мусите робити». Ми вільні, ми можемо чинити так, як хочемо. Ми повинні заправляти своє авто пальним, але можемо залити в бак парфуми. Ми можемо заправити наше авто ароматом «Шанель №5», і, ясна річ, запах буде чудовим і нам буде приємніше вдихати запах парфумів, а не бензину, але наше авто просто не рушить з місця. Аналогічно були створені і ми з вами, щоб живитися Божою любов’ю і жити Його Заповідями. Ми просто не зможемо функціонувати на іншому «пальному». Ми застрягнемо. Ось ще один приклад, який пояснює первородний гріх і конфлікти всередині нас. Уявіть, що перед вами оркестр з видатним диригентом, який має зіграти симфонію. Усі музиканти мусять виконувати вказівки диригента і слідкувати за нотами. Кожен член оркестру є вільним слідкувати за диригентом і відтворювати гармонійну мелодію. Уявіть, що один з музикантів навмисно почав грати фальшиво і підбурив скрипаля, що сидів поруч, також грати фальшиво. Зродиться дисгармонія. Відчувши фальшиві ноти, диригент може відреагувати по-різному: або постукати диригентською паличкою і попросити зіграти цей уривок знову, або пропустити цю помилку повз вуха. Що б він не зробив – не має значення, бо фальшива нота уже прозвучала, вона продовжує витати в просторі, долаючи шлях на великій швидкості і впливаючи на хвилі Всесвіту. Так як камінь, кинутий у ставок, породжує тремтіння і кола на воді, так і цей немилозвучний сигнал доходить навіть до найвіддаленішої зірки. Доти, доки час допускає, десь у створеному Богом Всесвіті існує дисгармонія, зроджена вільною волею людини.

          Чи можна зупинити цю неспівзвучність? Сама людина не зможе цього зробити, бо не може досягнути до неї. Час неможливо повернути назад, а людина перебуває в конкретному просторі. Чи існує якийсь спосіб, щоб зупинити цю дисгармонію? Якби Вічний Творець вийшов зі Своєї Вічності в наш час, Він міг би зупинити фальшиву ноту. Але чи дисгармонія у Всесвіті тривала б далі? Якби Бог написав нову симфонію і зробив у ній ту фальшиву ноту першою, тоді знову запанувала б гармонія.

          Давним-давно Бог написав симфонію і попросив чоловіка і жінку зіграти її. Вони мали цілу низку вказівок, чого треба уникати, щоб не створити немилозвучності. Ці люди могли підкоритися божественному Диригенту і створити гармонію або ж не послухати Його. Диявол сказав їм, що, позначивши партитуру і визначивши, що саме слід грати, а чого не слід, божественний Диригент тим самим руйнує їхню свободу. Люди повірили дияволу і внесли фальшиву ноту у Всесвіт. Цей фальшивий акорд вплинув через людську расу на кожне окреме людське створіння у Всесвіті.

          Луна від тієї дисгармонії пішла світом і її наслідки стали очевидними всюди: почав рости чортополох; тварини перетворилися на диких звірів; чоловік змушений був заробляти собі на хліб у поті чола свого; жінка мала в муках народжувати своїх дітей. Потік, що був забруднений біля свого витоку, переніс цю забрудненість по усій своїй довжині. Так само і первородна грішна думка була передана усьому людству. Людина не може зупинити дисгармонію через те, що вона сама не може усунути зневаги до безмежного Бога з допомогою свого лише власного обмеженого «я». Борг може бути сплачений лише божественним Господарем, Який є Музикантом, що виходить зі Своєї вічності в наш час. Тоді настане світ відмінності між зупиненням дисонансної ноти і вільною повсталою людиною. Саме тут і закінчується аналогія. Бог відмовляється бути тоталітарним диктатором. Він відмовляється знищити зло руйнуванням людської свободи. Бог міг схопити фальшиву ноту, але Він не хотів хапати людину. Замість того, щоб мобілізувати людину, Бог вирішив знову порадитися з людством щодо того, чи хочуть люди знову стати членами божественного оркестру, чи ні. І ось з величного білого трону Світла сходить ангел, йде до жінки на ім’я Марія і запитує її: «Во ім’я Бога, чи даси людину Богові; чи даси Богові нову ноту з людства, з допомогою якої Він зможе написати нову симфонію?» Ця нова людина мусила бути людиною, інакше Бог не буде діяти від імені людства. Але ця людина мусила бути чистою від інфекції, до якої схильне усе людство. Народжений жінкою, Він буде людиною, а народжений Непорочною Дівою, Він буде безгрішним чоловіком.

          Коли Діву Марію запитали, чи погодиться вона стати матір’ю, вона відповіла: «Нехай зо мною станеться по твоєму слову!»[3]Через дев’ять місяців Вічний Бог розташував Свої позиції у Віфлеємі. Той, що був вічний, з’явився в часі, і ім’я Його було Ісус Христос, Бог і чоловік. Він був Богом, тому все, що б Він не робив, має безконечну цінність. Хоча мав людську природу, але вона безгрішна. Він взяв на Себе відповідальність за усі гріхи світу. Так само, як заможний брат сплачує борги свого збанкрутілого брата, так і наш Господь бере на Себе усі немилозвучні акорди в гармонії: гріхи, провину і богохульство, так ніби сам був винен. Він приймає людську природу, занурює її в Кальварію для того, щоб спалити наші гріхи. Оскільки гріх – у крові, Він проливає Свою кров на відкуплення, бо без пролитої крові, не було б відкуплення гріхів. У Великодню неділю Він воскресає у Своєму прославленому безгрішному людському тілі.

          Це стає першою нотою в новому творінні, початком нової симфонії, яку знову і знову виконуватимуть під керівництвом божественного Диригента. Як додаються інші ноти? Де решта нот, якщо ми, так як Марія, вільно погодимося, щоб нас додали до цієї першої ноти. Нас додають через таїнство хрещення, під час якого кожна особа помирає для старого Адама і втілюється в нового Адама – Христа. Ці ноти, додані до першої, складають нове тіло Христа, яке ще називають Його Містичним Тілом, Церквою. Ось що означає бути християнином.


          [1] Метаморфози, VII, 20

          [2] Мр. 5:9

          [3] Лк. 1:38

          Джерело

          Читай також

        • 15 обіцянок Діви Марії тим, хто вірно молиться вервицю
        • Що робити, коли нам сняться померлі і просять про щось?
        • Бог щоденно живить тебе своєю владущою силою : не забудь подякувати Йому за це!
          • Оціни

            [rating-system-posts]