Віра народжується з попелу наших надій

Читай також

  • Чи для нас Бог – лише Бог у храмі й на особистій молитві?
  • Що робити, коли нам сняться померлі і просять про щось?
  • Бог щоденно живить тебе своєю владущою силою : не забудь подякувати Йому за це!
        • Віра народжується з попелу наших надій

          Щоб повірити, покласти свої надії на Бога, треба раніше розпрощатися з будь-якою іншою надією. Кожна людина, чи Павло це, Авраам, або хто інший, міг повірити лише тоді, коли втрачав надію на людей. Оскільки ми не віддаємо її за власною волею, Бог вимушений віднімати її. І доводиться Йому це робити з великою боротьбою, бо ми б’ємося за неї. У нашому житті настають дійсно похмурі часи, коли ми переживаємо непідробний глибокий біль, намагаючись утримати хоч клаптики своєї надії.

          Нерідко після втрати ми сідаємо на пігулки, рятуючи своє серце медикаментами. Це свідчить про те, що ми насправді сподіваємося на людей, боїмося втратити їх підтримку. Хоча рано чи пізно це станеться. Але я б не хотів закінчити цю розмову якоюсь благочестивою дурістю, на кшталт: «Давайте помолимось, щоб ніколи більше не сподіватися на людей і власні сили!» Покажіть мені такого розумного, який проходить через усі ці кризи, граючись! Навіть якщо зараз хтось і проголосив: «Я сподіватимуся виключно на Господа!» – найближча спокуса виявила б реальний стан речей. Ми розуміємо, що краще відразу здатися на милість Переможця, сподіватися на Бога, але серцем як і раніше прив’язані до звичних опор: батьків або дітей, держави чи церкви. Поки є хоч би щонайменша надія на людей, я сподіваюся на них. Поки є надія на те, що я отримаю зарплату, я сподіваюся на неї. Поки є надія на те, що дружина буде мені підтримкою і опорою, я сподіваюся на неї. Поки є надія на те, що діти виростуть не бовдурами, а гідними людьми, я сподіваюся на них.

          Не сприйміть це свідоцтво, як публічне самобичування. Це справжня природа людини. Надії ці, можливо, покинуть серце тільки тоді, коли вони нас підведуть. Але навіть зневірившись одного разу, ми цілком можемо знову довіритися ненадійним людям, сподіваючись, що цього разу все буде по-іншому. І ніякі заклики до здорового глузду не допомагають: ми безнадійні в сподіванні на свої власні сили і хронічній недовірі Богові. Убити нас треба, тільки тоді ми перестанемо сподіватися на себе! От Бог і вбиває нас повною безнадійністю.

          Це жорстко, іноді виглядає надзвичайно жорстоко, але, на жаль, не існує можливості заздалегідь програти можливі варіанти розвитку обставин, пройти спеціальний психологічний тренінг ще до того, як настане криза, щоб відмовитися від порожньої надії на людей і власні сили. Кризу треба пережити, пройти долиною плачу і, навченим Самим Богом, відкрити в ній джерела справжньої надії і віри (див. Пс. 83:6-8). Не зневіряйтеся, якщо життя ваше більше схоже на поле битви, якщо у вашому серці більше безнадійності, ніж віри. Насправді, у вашій безнадійності ховається зернятко великої надії, що виходить з серця Божого, ім’я якої – наднадія.

          Джерело

          Читай також

        • Чи для нас Бог – лише Бог у храмі й на особистій молитві?
        • Що робити, коли нам сняться померлі і просять про щось?
        • Бог щоденно живить тебе своєю владущою силою : не забудь подякувати Йому за це!
          • Оціни

            [rating-system-posts]