Час на молитві ніколи не є втрачений! Це час Божий, коли сам Він входить у наше життя, коли промовляє до нас, коли навчає нас, коли освячує своїм Духом.
Коли ми добре помолилися, то маємо відчуття, як ніби проблеми відходять, зовнішні обставини не мають вирішального впливу на нас. Труднощі відходять після молитви тому що у Бога немає ніяких проблем. Це ми їх створюємо, часто придумуємо а Він їх вирішує. Ми точно не знаємо як саме вирішує, але є якесь стійке переконання на духовному рівні, що не варто хвилюватися – все в руках Божих. Він краще знає, що нам потрібно!
Існують різні форми молитви. Одна з них – особиста. Коли залишаємось з Христом сам на сам в кімнаті чи будь-де. Благословенний плід доброї молитви – внутрішній спокій, який досвідчуємо на рівні гармонійного внутрішнього стану. Через нього віднаходимо рівновагу, стаємо мирними і тихими. Молитися можемо по-різному – хтось читає псалтир, Ісусову молитву, Акафіст, інший молиться до Богородиці. Не існує якоїсь єдиної формули. Найважливіше, щоб ми не втрачали живий смак молитви і відчуття Божої присутності.
Щоб полюбити молитву, як зустріч з особою Бога, потрібно мати її навик. Не можна отримати його, якщо не присвячувати для неї часу. Так само, як не можна навчитися керувати авто, якщо не їздити на ньому. Бо молитва це теж жива практика.
Трапляється, що ми втрачаємо відчуття радості у молитви. Це найчастіше стається, коли ми оступилися, піддалися якісь пристрасті, почали осуджувати, тощо. Але може бути й стан посухи, коли відчуття благодаті ніби відходить від нас. Це може бути допущене Богом, як внутрішнє випробування, щоб ми не прив’язувалися до уприємнення станом. Бо Бог більше, ніж будь-який стан.
