Небеса не так далеко

Читай також

  • Чи для нас Бог – лише Бог у храмі й на особистій молитві?
  • Бог щоденно живить тебе своєю владущою силою : не забудь подякувати Йому за це!
  • Ми не свідомі того, наскільки Бог вірить у нас
        • Небеса не так далеко

          Якщо я не помиляюся, є одна популярна пісня під назвою «Я почуваюсь на Небесах, коли поруч з тобою». Для того, щоб зрозуміти Небеса, хоча вони є у вічності, ми мусимо почати розмову про час. Небеса знаходяться поза межами часу, але ми мусимо скористатися часом, щоб потрапити туди. Це звучить майже парадоксально. Ніхто з нас насправді не бажав би безконечного існування на землі. Якби з допомогою якихось нових вітамінних препаратів ми дістали можливість жити чотириста років, то чи думаєте ви, що всі люди охоче проковтнули б ці вітаміни? Тоді в нашому житті, можливо, настав би момент, коли б ми захотіли померти. Чи були ви колись у такому місці на Землі, де бажали б прожити кожен день свого довгого життя? Просте продовження нашого земного життя для більшості з нас, імовірно, було б не благословенням, а трагедією.

          Чи доводилось вам колись відчувати, що найщасливіші моменти у вашому житті з’являлися тоді, коли вічність майже поселилася у вашій душі. Усяке велике натхнення позначене безконечністю, і це дозволяє нам, певною мірою, уявити собі Небеса. Якось Моцарта запитали, коли до нього приходить натхнення, щоб творити чудову музику. Він відповів, що натхнення прийшло до нього усе відразу. Для мене натхнення приходить якимось світлим потоком. Коли я пишу промову, готуюся до розмови чи телепередачі або коли починаю писати книжку, настає момент, коли кінець бачиться на початку. Людина не може писати поспішно. Вічність перебуває в розумі, а час – на кінчику пера. Слова приходять не надто швидко. Великого французького проповідника Лакордера якось запитали, чи закінчив він свої чудові проповіді для проголошення в соборі Нотр Дам де Парі. Він відповів: «Так. Я закінчив їх. Залишилося їх лише написати».

          Кожна людина відчуває певні натяки на безсмертя, як, наприклад, Вордсворд, котрий описував те, що буде після смерті. На світі є дуже багато людей, які намагаються якось захистити себе від таких думок про вічність. Вони одягають такий собі «дощовик», який захистить їх від Бога, аби краплі Його ласки не потрапили на них. Вони ховаються від вічності. Ніхто не описав цієї ситуації краще, ніж Т.С. Еліот у своєму вірші «Люди, що відцуралися від Бога». Цей вірш про тих, хто увесь час знаходить собі різні заняття і ніколи не може уділити навіть хвилинки Незнайомцеві, який майже щодня стукає у двері його душі. Цей Незнайомець не дає їм спокою навіть уві сні, бо вночі ці люди бачать сни про безсмертя.

          • О втомо чоловіка, що зрадив Бога
          • Задля величного свого ума й діянь преславних,
          • Задля мистецтва, пошуків й зухвальства,
          • Задля людської величі, розвінчаної все ж.
          • Ти землю, воду вірно прислужити 
          • І море змусив, ти звергаєш гори,
          • І навіть зорі ділиш на особливі й звиклі.
          • Ти винаходиш досконалий холодильник,
          • Мораль розумну виробити хочеш,
          • Друкуєш неймовірну кількість книг.
          • Ти щастя формулу розрахувати хочеш, 
          • Жбурляючи порожніми пляшками.
          • Кидаєшся від порожнечі духа 
          • До запалу ентузіазму для нації чи раси,
          • Чи як іще там називають людство.
          • Проте забув до храму ти дорогу,
          • Туди, де Той замешкав, хто пам’ятає 
          • Шлях до твоїх дверей і серця.
          • Ти можеш від життя втекти, та не від смерті. 
          • Від Незнайомця тож не відвертайся[1].

          Цей Незнайомець є тим, хто приносить вічність у нашу душу. Хоча ми живемо в часі, час є єдиним чинником, який робить щастя неможливим. Тільки тому, що ми живемо в часі, ми не можемо поєднувати усі приємні моменти, радощі і щастя одночасно. Ми не можемо зробити клубного сандвічу із задоволень. Через той простий факт, що ми живемо в часі, ми не можемо марширувати з Наполеоном чи Цезарем. Ми не можемо випити чаю з Горацієм, Данте чи Александром Поупом. Через те, що ми перебуваємо в часі, ми не можемо одночасно насолоджуватися зимовими видами спорту і красою літнього морського узбережжя. Час вимагає, щоб ми втішалися радощами по черзі. Час не лише дає нам ці радощі, час їх також забирає.

          Доки ми не проаналізуємо свою інтуїцію і відчуття, доти ми не зрозуміємо, що найщасливіші моменти нашого життя були тоді, коли ми зовсім не усвідомлювали плину часу. Перебуваючи на заняттях в університеті чи на роботі, ми завжди поглядаємо на годинника. Нам не дуже до вподоби наша робота. Та слухаючи гарний концерт чи спілкуючись з друзями, чи, можливо, читаючи захопливу книжку, ми з подивом зауважуємо: «Як швидко промайнув час!» Що менше ми слідкуємо за плином часу, то краще ми його проводимо. Це натяк на те, чим можуть бути для нас Небеса. Напевно, лише поза межами часу ми можемо володіти усіма радощами в один і той самий наповнений момент.

          Щоб дістатися до Небес, нам потрібен час. Ми часто думаємо, що Небеса «ой, як далеко» і змальовуємо в уяві всілякі нереальні картини. Через те, що ми думаємо про Небеса і навіть про пекло, як про щось таке, що трапиться з нами в кінці часу, ми постійно намагаємося віддалити цю мить. Між іншим, Небеса не є «ой, як далеко», вони тут, близько. Пекло також не є десь далеко в глибинах. Пекло може бути в людини в душі. Так не буває: померти, а потім піти до Неба, чи померти, а потім піти до пекла; ми вже тепер є на Небесах, і ми вже тепер є в пеклі. Я зустрічав людей, які перебували в пеклі; гадаю, що ви також таких знаєте. Я пригадую, як відвідував одного чоловіка в лікарні, просив його примиритися з Богом.

          – Цим ви хочете мені сказати, що я піду до пекла, – мовив чоловік.

          – Ні, – заперечив я.

          – Що ж, я хочу піти до пекла! – вигукнув він.

          – Я ще ніколи не зустрічав людей, які хотіли б потрапити до пекла. Тому я, напевно, посиджу тут і подивлюся, як ви це зробите, – відповів я.

          Я не мав наміру бути пасивним у цій ситуації, адже був цілковито переконаний: якщо дати йому спокій на якийсь час, то він зможе змінити свої погляди. Я просидів поруч з ним двадцять хвилин. Я бачив, як цей чоловік переживає якусь внутрішню боротьбу. Нарешті він запитав:

          – Ви справді вірите в те, що пекло існує?

          Я відповів йому запитанням: – Ваше серце нещасливе? Ви боїтеся? Чи, може, ваше серце переповнене страхом і сум’яттям перед невідомим? Напевно, усе зло, яке було колись у вашому житті, постало тепер перед вами, як привид? – запитав я.

          Незабаром цей чоловік примирився з Богом.

          Я зустрічав людей з раєм у душі. Якщо ви колись захочете побачити рай, подивіться на дитину в день Першого Причастя. А якщо ви захочете побачити скільки любові буває в раю, гляньте лишень на наречених, що стоять біля вівтаря в церкві в день їхнього шлюбу. Там є рай, бо там є любов. Я бачив рай у місіонерці-монахині, що доглядала за хворими на проказу. Дивлячись інколи на доброчесних юнака чи юнку, можна побачити в них рай. Ця краса не є зовнішньою; це щось на кшталт ув’язненої привабливості, яка намагається прорвати тілесні пута, щоб знайти якесь зовнішнє вираження.

          Рай є тут, поруч, так само, як пекло, що хтось носить у своїй душі. Рай є дуже близько до нас, оскільки має такий взаємозв’язок з добрим життям, як жолудь з дубом. Жолудь зобов’язаний стати дубом. Той, хто зараз не має раю у своєму серці, ніколи не піде до раю. А той, хто має пекло у своєму серці, після смерті піде до пекла. Рай пов’язаний з добрим і чеснотливим життям так само, як знання пов’язане з навчанням; друге обов’язково слідує за першим.

          Пекло пов’язане з поганим та згубним життям так само, як гниття пов’язане зі смертю. Рай не є десь далеко звідси, він починається тут, але тут не закінчується. Ми мусимо час від часу вбачати його вияви в цьому житті. Якщо ми відкладатимемо думку про рай аж до самої смерті, ми будемо дуже подібними до ізраїльтян, що блукали пустелею. Бідні євреї були на відстані всього одинадцятьох днів подорожі до Обітованої Землі. Подорож з Єгипту до Обітованої Землі могла тривати лише три тижні, але через їхню непокору, невдачі, віровідступництво і бунт проти Мойсея їхній шлях тривав сорок років. Це нагадує нам паломництво, яке здійснюють у своєму житті багато людей. Ми рухаємося вперед, а потім раптом спотикаємося і тоді змушені знову повернути назад. Дякувати Небесам, ми маємо милосердного Бога, Який відміряв нам сімдесят разів по сім!

          Щоб досягнути раю, потрібен час. До раю нас приводить те, як ми живемо, як ми вмираємо. Не слід думати, що лише один конкретний вчинок є вирішальним. Нас характеризують звички нашого життя.

          Наприклад, якщо талановитий піаніст раптом зіграє фальшиву ноту, ви скажете: «Але він все одно чудовий піаніст, він завжди грає блискуче». Якщо я сяду за фортепіано і моні вдасться зіграти правильну ноту, ви все ж скажете: «Він не вміє грати!» Пригадую, колись довелося мені чути розмову одного комедійного артиста зі знаменитим піаністом. Сівши за фортепіано та вдаряючи по одній клавіші, комедіант виклично мовив: «Якщо ви так багато знаєте про музику, скажіть мені, що це я зараз граю!» Якби я був таким піаністом, як цей комік, то вважав би, що моя душа не має ні добропорядності, ні майстерності.

          Тепер пригадаймо, що сказав наш Господь про Царство Небесне в ніч Таємної Вечері. Наш благословенний Господь зібрав усіх Своїх апостолів – бідних, слабких чоловіків – і обмив їм ноги. Він стояв перед обличчям смерті, очікував агонії в Гефсиманському саду, очікував жахливого зрадливого поцілунку Юди і навіть зречення самого Петра. Хтось міг би подумати, що в цей час Ісус думав лише про Себе, адже коли нас переслідують, ми саме так і чинимо. Ні, Він думав про них. Він, бачачи сум на їхніх обличчях, сказав: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце»[2]. Як Він знав про Дім Отця? Він прийшов звідти; це був Його Дім. Він був наче блудним Сином, який залишив багатства і щастя Батьківського Дому, щоб прийти на цю Землю і пожертвувати Своє життя за наше спасіння.

          Готуючись до повернення додому, Він розповідає їм про Дім Отця: «Відійду й приготую вам місце»[3]. Бог ніколи не робить нічого для нас без приготування. Він створив Едемський сад для Адама так уміло і гарно, як тільки може зробити Бог. Коли євреї прийшли на Обітовану Землю, Він приготував цю землю для них. Він сказав, що дасть їм домівки, повні добра, домівки, яких вони ніколи не будували. Він сказав, що дасть їм виноградники і оливкові дерева, яких вони ніколи не садили[4]. Він іде, щоб приготувати для нас місце, бо ми, фактично, не були створені для Неба; ми були створені для Землі. Людина осквернила Землю своїм гріхом, тому Бог спустився з Небес, щоб допомогти нам змінити її. Відкупивши нас від гріха, Він сказав, що тепер дасть нам Небеса. Тож тепер ми маємо все – і Землю, і Небо!

          Не кажіть, що ми робимо все для того, аби потрапити до раю, бо є корисливими. Хіба чоловік, який кохає жінку, просить її руки лише тому, що є корисливим? Я люблю поезію, хоча вона не обіцяє грошей. Я люблю теніс і ходжу на корт двічі на тиждень. Хіба я займаюся цим через те, що корисливий, чи тільки тому, що мені подобаються ці заняття?

          Ми мусимо знати, що інколи Небесам надають соціального значення, тобто Небеса – це братерство. У деяких джерелах Небеса називають Країною, щоб вказати на їхні масштаби, а інколи називають Містом, щоб натякнути на кількість мешканців. Небеса називають Царством, щоб позначити порядок і гармонію, Раєм, повним радості, і Домом Отця, щоб вказати на вічність і постійність любові та миру.

          Щоб бути абсолютно щасливим після смерті, ми мусимо мати тіло, яке відіграє велику роль у спасінні нашої душі. Там, у товаристві святих, ми зустрінемо усіх наших друзів, приятелів із земного життя. Важко втрачати друзів після того, коли двоє сердець зрослись у міцній дружбі. Смерть – це не лише роз’єднання двох сердець, це розривання навпіл одного спільного серця.

          Наприкінці свого життя Цицерон написав книжку під назвою «Ессе про старий вік». Це зворушлива розповідь про втрату дочки Тулії. Цицерон писав, що після смерті, коли він ітиме до Єлисейських полів і по дорозі його запитають, чи хотів би він повернутися назад на землю, то він відповів би: «Ні, я не хочу повертатися. Я хочу йти вперед, я хочу поговорити з Платоном і Сократом». Ми маємо на думці багатьох, з ким з радістю поспілкувалися б. Я хотів би зустрітися з Платоном, Аристотелем, Мойсеєм, Томою Аквінським і злодієм, що був розп’ятий праворуч від Ісуса. Я хотів би зустріти також і вас, адже ви так багато часу провели зі мною.

          А тепер я попрошу вас повернутися подумки назад і пригадати момент, коли ви відчували велику радість від життя. Пригадайте ще інший момент вашого життя, коли хтось розповів вам якусь правду або коли ви, навчаючись, зрозуміли велику тайну. Потім пригадайте, коли ви переживали велике духовне піднесення любові і прагнули, щоб це піднесення не проминало. Уявіть, що ви можете взяти цей момент із життя, піднести його до найвищої точки, де він став би Отцем, взяти цю істину, піднести її до безконечності, поки вона не стане моментом піднесення Істини, а саме Сином, тоді взяти цю мить любові і сповнити нею своє серце, щоб вона стала Святим Духом. Це і буде лише легкий натяк на Рай або Небеса.

          Небеса – це досконале життя, досконала істина і досконала любов. Я не боюся йти до пекла; я лише боюся втратити Божественну Любов, якою є Христос. А до Раю я хочу піти тому, що хочу бути з Любов’ю. Там буде багато несподіванок: ми стрінемо людей, котрих ніколи не сподівалися там побачити, а тих, котрих ми гадали зустріти, там не буде. Зрештою, там буде одна велика несподіванка, найбільша з усіх – ви і я будемо там. Я побачу вас у Небі!


          [1] Пісня з «The Rock», III.

          [2] Ів. 14:1-3

          [3] Ів. 14:3

          [4] І.Н. 24:13

          Із книги «Твоє життя -вартісна річ»

          Читай також

        • Чи для нас Бог – лише Бог у храмі й на особистій молитві?
        • Бог щоденно живить тебе своєю владущою силою : не забудь подякувати Йому за це!
        • Ми не свідомі того, наскільки Бог вірить у нас
          • Оціни

            [rating-system-posts]