Ми потребуємо надії так, як легеням потрібне повітря

Читай також

  • Чи для нас Бог – лише Бог у храмі й на особистій молитві?
  • Що робити, коли нам сняться померлі і просять про щось?
  • Бог щоденно живить тебе своєю владущою силою : не забудь подякувати Йому за це!
        • Ми потребуємо надії так, як легеням потрібне повітря


          «Від 24 лютого у моїй голові постійно виникають сцени із відомого фільму «Життя прекрасне», де головний герой вчить свого сина у креативний спосіб переживати трагедію війни. Щось подібне було у мене, коли чотирирічний син Марко запитав, чому ми йдемо в підвал, а дружина не розгубившись відповіла – бо такі правила гри». 

          21 травня 2022 року відбувся Всесвітній Форум Надії, присвяченій Україні. Це вперше креативній світовій спільноті довелось планувати майбутнє та обмінюватись досвідом разом з колегами, які живуть в реаліях війни. Про справжнній сенс та християнський вимір надії для українського суспільства, про невигадані виклики воєнного часу у своєму слові ділився отець Роман Демуш, заступник Голови Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ. 

          «В ці останні роки виглядало так, що людина вже нічого не боїться. Однак пандемія нас налякала, допомогла нам відчути свої обмеження. Ще більшою мірою війна в Україні всім українцям та й світові допомогла зрозуміти крихкість  законів суспільства, порядків. Людина, яка відчувалася всесильною, мусіла розчаруватись у цій ілюзії. І сьогодні треба мати велику відвагу з трепетом довіритися Богові».

          Окреслюючи поняття надії, священник зазначив, що у часи війни саме надія стає провідною чеснотою для християн.

          «Для віруючої людини чеснота надіі є чимсь більшим, ніж просто оптимізм. Це не лише очікування, сподівання, це чеснота – дар, який ми приймаємо. Що означає не просто чекати, але діяти. Надія для нас, віруючих людей, – це стимулятор, це мотор, який допомагає рухатись вперед. Якщо чесно, я не уявляю, як би ми тут, в Україні, жили в цей час без надії. Християнська Надія є дуже реалістичною – вона підхоплює, спрямовує розум і серце. Вона однак побудована на щоденних труднощах.

          Ми потребуємо надії так, як і наші легені потребують повітря. Цієї надії потребували дуже багато внутрішню переміщених  осіб, біженців, які втікали від війни. Бо війна стала справжнім викликом для багатьох людей, які залишили усе».

          Труднощі біженців отець Роман Демуш порівнює в біблійній ретроспективі з переживаннями Святої Родини. Ісус Христос був також переселенцям, був біженцем, який втікав. Йосиф змушений був переховуватися з немовлям Ісусом, щоби зберегти життя Подателю життя. Їх нетутешність видавала мова, зовнішній вигляд… Вони втікали від смерті, як і мільйони українців, життя яких в одну мить вмістилося в одній валізці, в рюкзачку.

          Реалії війни – це реалії страху. І це нормально, каже священник, – боятися, боятися за своє життя, ховаючись у бомбосховищах, боятися як жінкам, так і чоловікам. Нормально боятися брати до рук зброю, боятися вбивати – навіть захищаючи свій дім. «Абсурд, безглуздя війни у тому, що людина мусить вбивати іншу людину, щоб зберегти своє життя»

          Реалії війни – це реалії прийняття у свої обійми того, хто втікає від війни і потребує допомоги. Бо саме обійми любові стають домівкою для тих людей, в яких вже немає дому. 

          Щиру вдячність отець висловив за «обійми» всіх небайдужих зі світової спільноти, які українці отримують у вигляді гуманітарної допомоги. Ділячись досвідом волонтерства-допоги біженцям священник зазначив: «Я бачив тих, хто просить їжу, тих, хто б’ється за їжу, хто краде їжу. Це дуже страшно. Але ці страшні реалії принесла з собою війна. Однак ця війна навчила нас ставатись поживою для іншого, приносити себе в жертву – беззастережно. Бо дарувати речі насправді просто, значно важче дарувати себе». 

          Перемога України, за словами отця Романа, – це аксіома, як перемога добра і світла над злом. Однак за увесь цей час війни ми всі боїмося найбільше, аби про нас не забули, щоби ми не залишились наодинці з цим злом. Дуже небезпечно повернутись до нормальності і забути про військову агресію Росії в Україні. Світ не повинен жити своїм нормальним життям тоді, коли поруч, в українських містах звучать сирени, ллються кров і сльози і замість теплих ліжок – холод підвалів. Зараз дуже важливо не збайдужіти. 

          «Ми твердо віримо, що повернемось до нормального життя, коли переможемо, коли Україна стане цілісною, коли наші діти будуть щасливими. Коли мій син Марко не запитає мене вкотре, чому ми йдемо в підвал, а дружина не відповість, що таке завдання гри».

          —-

          World Hope Forum (Всесвітній Форум Надії) був заснований Лідевай Еделькорт та Філіпом Фіммано, відомими тренданалітиками і трендсеттерами. 

          Мета ініціативи — об’єднання зусиль креативних людей в усьому світі, щоб спільно створювати краще майбутнє для всіх, піклуючись про людей і планету. 

          Серед інших спікерів форуму були Наталія Кривда, Олена Шабалтас, Тетяна Філевська, Аліна Качоровська, Дарця Тарковська, Ірина Джус, Данута Кріль, Вікторія Пархоменко, Олександр Смирнов.

          Підготувала Тетяна ТРАЧУК

           

          Читай також

        • Чи для нас Бог – лише Бог у храмі й на особистій молитві?
        • Що робити, коли нам сняться померлі і просять про щось?
        • Бог щоденно живить тебе своєю владущою силою : не забудь подякувати Йому за це!
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Про автора

              Тетяна Трачук
              Учасник команди ДивенСвіт:)