Бути справжніми. Бути святими

Читай також

  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
  • У пошуках крихти надії
        • Бути справжніми. Бути святими

          Кожен із нас унікальний. Кожен із нас відмінний від інших. Кожен із нас має свою історію і навіть виступає її архітектором. Цією унікальністю та відмінностями ми збагачуємо цей світ та один одного. Знайомимося, відкриваємося один одному, оголюємо свої почуття, ділимося своїми радощами та скорботами, жертвуємо свій час, частинку себе, частинку свого життя. Ми настільки часто і звично це робимо, що й не звертаємо на це уваги. Але ж як прекрасно усвідомлювати, що у цьому світі ми створені один для одного. Від перших миттєвостей ми покликані до життя у спільності, у єдності, у взаємозбагаченні.

          Важливою рисою наших взаємин із іншими є щирість. Вона полягає у пізнанні себе, відкритості на іншого та діленні собою. Не пізнавши себе справжнього, ми не зможемо побудувати справжніх стосунків. Не відрившись на іншого у його унікальності, ми не зможемо пізнати справжнього іншого. Не розділивши себе та своє життя для інших, ми не зможемо виконати наше справжнє покликання. Не будучи справжніми, не перебуваючи у правді, ми творимо ілюзорні, брехливі, нещирі стосунки. А вони нас болять, вони нас ранять і роблять нещасними. В основі будь-яких нездорових чи токсичних стосунків завжди ховається фальш і брехня. Тому не існує «несправжніх стосунків»: або вони щирі, правдиві та чисті, або ми їх імітуємо, а тому їх насправді не існує.

          Визнання Христа – визнання себе

          Першим кроком у побудові взаємин із іншими людьми є пізнання себе. Зазвичай, ми часто аналізуємо свою поведінку, почуття, внутрішній стан, фізичні потреби. Інколи нам може видатися, що ми вже все про себе знаємо, як раптом стається щось нове і несподіване: змінюються люди, обставини, ситуації. І ми знову розпочинаємо внутрішній діалог зі самими собою. Важливим елементом цього процесу є іспит сумління, під час якого ми аналізуємо не тільки те, що зробили поганого, але й чого не зробили доброго, як у відношенні до інших, так і у відношенні до самих себе.

          Сьогоднішній євангельський уривок розпочинається зі слів Ісуса Христа про визнання. Це визнання стосується Його особи, Його боголюдської особи. Адже прийшовши у цей світ, Христос об’явив нам справжній лик Бога та справжнє обличчя людини. Таким чином, визнаючи Ісуса Христа своїм Богом і Спасителем, ми не просто декларуємо свою віру, але й розпочинаємо із ним справжні стосунки, позначені щирістю, довірою і любов’ю. Ці стосунки ведуть до визнання й нашого справжнього Божественного образу, який спонукає нас до слідування за Христом, до покинення омани і другорядності, до відкинення зла. Так наше словесне визнання стає свідченням життя.

          Визнаючи живого Бога, ми визнаємо себе наповненими життям. Визнаючи Бога як Особу, ми визнаємо і власну особову гідність. Визнаючи Бога у Трьох Особах, ми визнаємо свою соціальну природу та постійне прагнення єдності. Так наше визнання Бога веде до визнання справжнього себе, покликаного до добра, краси, правди. Так ми пізнаємо Бога, щоби пізнати самих себе.

          Любити Христа – любити інших

          Другим кроком взаємин є любов, що виявляється у відкритості на іншого та його безумовному сприйнятті. Чи можна пізнати ближнього, замкнувшись у власних уявленнях чи передумовах? Чи можна зустрітися із іншим, не виходячи за межі власного комфорту та очікувань? Чи можна відкрити Бога, замкнувши його перед тим у власних релігійних домислах? Межі нашого егоїзму та замкнутості на собі здатна зруйнувати лише любов. Саме тому наступною фразою Христос говорить про любов. Це любов, яка долає межі зосередженості на собі, руйнує несправжні ієрархії цінностей нашого життя, відкриває до Божественної любові, єдиної, що здатна наситити наш пошук і голод любові. Це любов у щирості, любов у правді, любов у справжності наших взаємин із Богом, із ближніми, із самими собою та навколишнім світом.

          Взяти хрест – жертвувати

          І третій крок – розділення. Це розділення своїх радощів і скорбот, своїх успіхів та падінь, своїх перемог та поразок. Це розділення свого неоціненного часу задля іншого. Це жертва власного життя заради ближнього. Очевидно, що цей крок потребує зусиль та терпеливості. Цей крок часто розчаровує, а тому болить і кровоточить. Проте, це той крок, що дозволяє нам осягнути справжнє життя. Не ілюзорне, позбавлене труднощів, дискомфорту чи терпінь; не вигадане за власним сценарієм, позбавлене будь-якої присутності іншого; не оманливе, а тому диявольське, що є Великим імітатором та брехуном.

          Справжня любов вимірюється жертвою. Справжні стосунки неможливі без такої любові. А справжність у теперішньому, наповненому фальшивістю та оманливістю світі коштує. Лише дотик до цієї справжності робить нас готовими до жертви, навіть ціною власного життя. Так народжується святість.

          Фото: Зруйнована фігурка Ісуса Христа у школі с. Зелений Гай (Запорізька область)

          Отець Іван ВИХОР

          Читай також

        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • У пошуках крихти надії
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.