Варто довіряти людям. Довіра дає крила. Особливо треба довіряти дітям, щоб вони свого часу могли полетіти самі, а ми вправно уникнули спокуси встановлювати систему контролю над ними. Ті, у кого вірять здатні рости, змінюватись, трансформуватись. Людина, у яку вірять з часом стає вільною і щасливою.
Ще варто довіряти тим, що не наділені великим потенціалом або думають, що не наділені. Постійна довіра і праця зробить справжнє диво. Але потрібен час. Час – велика справа! Керівничка одного хору колись сказала: «я люблю працювати з слабкими, відкривати їх, показувати їм їх потенціал, насолоджуватись їхнім зростанням». Я цілком з цим погоджуюся.
Помилки – ще не причина не довіряти. Більше того – навіть багато помилок це теж не причина не довіряти. Я з вдячністю згадую чимало власних помилок. У моменти коли вони траплялися, мені було складно їх прийняти. Але згодом, у перспективі часу, вони виявились цінним матеріалом для побудови чогось прекрасного.
Життя – глибоко творчий процес і людина за визначенням творча сутність. І будучи такими, ми маємо право на помилки. Життя без складнощів – прісне. Ми ризикуємо запліснявіти і закостеніти.
Переконаний, що у людині закладена потужна динаміка до зміни і росту, лише потрібно відважитися розкрити цей потенціал у собі і інших. Одне з найстрашніших слів, які можна сказати або почути: «Я тобі більше не вірю».
Мені декілька разів доводилось зустрічати людей морально майже бездоганних, вивірених, впорядкованих, але всередині цинічних, жорстоких і зверхніх. Це дуже боляче сприймати. Коли особа бачить лише помилки інших, концентрується на них, інколи (явно або безмовно) осуджує їх і вариться у відчутті власної правильності.
Просімо про дар довіри і станемо свідками справжнього дива. Ні, краще – його творцями, а життя у нас і навколо нас невпинно нуртуватиме потоками свіжості.
О. Лука Михайлович
