Ми просимо сьогодні: Мати Божа, Ти бачиш, як сьогодні плаче наш народ, Ти бачиш, що ми, як народ, по-іншому ставимося до нашого Бога-Визволителя, ніж мешканці Гадаринського краю. Ми жертвуємо найціннішим – життям, щоб наш народ ніколи більше не повернувся в рабство. Зарваницька Богородице, вислухай наші молитви, принеси Твоєму Синові сльози, біль і страждання України, але водночас принеси Йому наші мрії та надії. І нехай нам станеться за віковічним задумом Бога про свобідну і вільну Україну!
Преосвященні владики!
Всесвітліші та всечесні отці!
Дорогі сестри і брати в монашестві!
Дорогі брати-семінаристи, що так гарно нам сьогодні прислуговують!
Дорогі брати і сестри, що, незважаючи на перешкоди,
різні несприятливі обставини воєнного часу,
разом із нами тут сьогодні моляться!
Достойні паломники, прочани!
Дорогі брати і сестри, що зараз єднаються з нами в цій молитві
за допомогою живої трансляції!
Дорогі діти!
Слава Ісусу Христу!
Те Боже слово, яке сьогодні було проголошено з цього святого місця і яке Павло називає «силою», кажучи: «Бо я не соромлюся Євангелії: вона бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1, 16), через текст євангелиста Матея сьогодні нам благовістує Бога як Визволителя.
Мабуть, це Євангеліє, яке було передусім скероване до читачів, які походили з юдейської культури, пригадувало, що Бог Ізраїлю, якому поклоняється Божий люд, є Богом-Визволителем. Адже це Він колись об’явив себе своєму народові, визволяючи його з єгипетського рабства. Бог дав себе пізнати своєму людові при водах Червоного моря, потопивши фараона з усім його військом. Розрізнені ізраїльські племена стали народом, пізнаючи Бога, який дає свободу.
Ми знову сьогодні бачимо Христа над морем. Він перепливає на інший бік моря, входить у Гадаринський край, що лежав за адміністративними межами тодішнього Ізраїлю, і там об’являє себе як Бог, який дає свободу. До Нього приходять оцих двоє біснуватих. Мабуть, ця подія потрясла Христових апостолів. Євангелист каже, що ці люди не просто були рабами злого духа, а мешкали в гробах, тобто суспільство їх відкинуло, вони жили в глибокій духовній самоізоляції й тіні смерті. Христос їх звільняє від зла, даючи їм можливість знову бути людьми.
Перша істина, яка відкривається в цьому євангельському читанні, – Господь Бог є нашим Творцем і Спасителем, джерелом нашого життя і нашої свободи. Ту свободу, до якої кличе нас Господь, апостол Павло називає «свободою синів Божих» (пор. Рим. 8, 14–17). Тож Господь Бог хоче поділитися з нами власною волею і свободою, не будучи підвладним жодним іншим силам. Бог, який дав життя, є гарантом свободи те життя гідно прожити і звершити. Саме наш Господь є джерелом істинної людської гідності, яка випливає з того, що ми всі створені на Його образ і подобу. Отці Церкви говорили, що ми створені на образ і подобу Божественної свободи і покликані лише в ній відчувати своє щастя. Будь-який інший вид волі і свободи ніколи людину не задовольнить. «Де Господній дух, там воля» (2 Кор. 3, 17), – каже апостол Павло.
Друга істина нинішнього Божественного Євангелія – усе те, що чинить злий дух з людиною, є цілком протилежне до того, що ми чуємо про Бога-Визволителя. Людина була створена як храм Святого Духа. Тому якщо хтось не приймає Бога, чи якийсь народ зрікається Божої істини, – неодмінно стане рабом зла. Будинок, який Господь Бог збудував для Святого Духа, не може бути порожнім. Якщо людина виганяє Святого Духа, у її двері постукає дух злий. Наслідки ж такого посідання жахливі.
Чому злий дух хоче вдертися у внутрішній світ людини? У цьому Євангелії ми ясно бачимо його мету. Бог дає життя, а диявол його забирає. Бог будує, а диявол нищить. Злий дух – руйнівник. Його мета – знищити все, куди його пустять, куди йому дозволять увійти. Навіть тоді, коли Ісус виганяє злого духа із двох біснуватих, лихий мусить щось знищити, тому й каже: «Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней» (Мт. 8, 31). «Ідіть – сказав їм [Христос]. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях» (Мт. 8, 32).
І третя важлива істина, яку ми повинні сьогодні запам’ятати, – злий дух не може витерпіти, коли до нього наближається хтось добрий, коли хтось чинить добро, коли хтось є носієм, храмом Святого Духа, згідно з Божим задумом, – не може витерпіти самої присутності добра і святості, тому завжди виявляє агресію до тих, хто йому непідвладний. Описуючи його дію в біснуватих чоловіках, євангелист підкреслює, що вони були «такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою» (Мт. 8, 28). Христос нічого не робить, не говорить, Він тільки присутній, а диявол уже кричить голосами: «Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом» (Мт. 8, 29). Диявол мучиться через саму присутність нашого Спасителя. Такі самі муки він терпить через присутність людини, яка є храмом Святого Духа. І кожна людина, яка перебуває в лабетах злого духа, невимовно страждає, коли бачить того, хто живе в Божій свободі і чинить добро. Добра людина викликає в такого навіженого напад неусвідомленої агресії, є для нього образою, приниженням, мукою. Цей навіжений каже про свою жертву: «Він мене провокує»!
Але Христос приходить! Він приходить, щоб визволити людину з лабет поневолення злого.
Сьогоднішня подія є знаком присутності між нами Царства Небесного. Бо те, що сталося тоді в Гадаринському краї над Галилейським морем, є тепер дійсністю. Ми починаємо кожну Літургію урочистим проголошенням: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа» – те Царство Боже, яке у Христі-Ісусі є між нами. І лише той, хто є причасником Божого Царства, може бути справді свобідний, мати гідне людське життя в Бозі й чинити добро, бо справжня свобода – це здатність чинити добро.
Коли ми слухаємо ці глибокі євангельські істини, розуміємо, що вони перегукуються з усім тим, що нині переживає Україна. Ми неодноразово повторювали, що та боротьба, яку ми ведемо з нашим ворогом, має духовний вимір. Це невидима брань, духовна боротьба добра і зла. Ця фраза не лише гарна метафора. Ми бачимо, що Бог кличе нас до свободи і дарує її нам так, як дарував свободу Церкві й народові тоді, коли розвалив тюрму народів – Радянський Союз, покликавши всіх тих, що були в рабстві, у кайданах комуністичної ідеології, до людського, гідного, вільного життя.
Під час Синоду, який закінчився позавчора, наші владики одностайно сказали про відчуття, що в тих жахливих місяцях війни Господь Бог якось особливо торкнувся України. Наша Батьківщина стає осердям світових, глобальних змін не тільки у військовому, політичному плані, а й у світовому порядку, міжнародному праві, економіці, навіть у церковних екуменічних відносинах. І це сталося лише тому, що українці сказали: «ні» поневоленню! Ми більше ніколи не будемо рабами, тому що відповідаємо на поклик до свободи нашого Спасителя, хочемо бути вільними людьми. І часом чуємо, як з нами торгуються: може, вам не варто бути аж так радикально вільними? Може, тільки трішки? Може, щось віддайте? Проте сьогодні ми чуємо в Євангелії, що Христос є Богом-Визволителем! Ми не можемо бути наполовину людьми, так само не можемо бути наполовину вільними, бо свобода закорінена в природі людини. Ми бачимо, ворог несе розруху і смерть усюди, куди може досягнути. Він приходить на українську землю не щоб щось принести, а щоб щось забрати. Ми бачимо, що всюди, де досягає російська зброя, ллється кров, гинуть невинні люди і з’являються нові й нові братські могили… Тому ця війна перетворюється на суцільний військовий злочин. Але українці вже ніколи не повернуться назад, щоб жити в гробах!
І ще одна дуже глибока істина. Весь світ запитує: чому так сталося? Яка причина цієї війни: хтось спровокував? Сьогодні в Євангелії ми маємо чітку відповідь «ні!». Як присутність Христа є мукою для диявола, так свобода та успіхи України є мукою для інших народів, які ще живуть у рабстві. Вільна Україна є мукою для посткомуністичних диктаторів, які бажають поневолити передусім власний народ, накласти на нього кайдани. Якщо буде вільною Україна, значить мають і можуть бути вільними й інші народи колишнього Радянського Союзу.
Ця євангельська історія має цікаве закінчення. Гадаринські мешканці не хотіли задля своєї свободи, задля присутності Царства Божого між ними пожертвувати нічим, навіть свинями. За тогочасними юдейськими звичаями, свиня була нечистою твариною, закон забороняв її споживати. Але деякі підприємливі ізраїльтяни вирощували свиней, щоб продавати поганам і мати з цього зиск. Тому те, що диявол знищив їхніх тварин, було втратою. І от мешканці кажуть до Христа: «Ні-ні, Ти краще йди собі, щоб ще більшого лиха нам через Тебе не сталося». Тож ця історія закінчується відкритим питанням до кожного з нас: скільки ми готові пожертвувати за нашу свободу?
Наш Синод відвідував архиєпископ Вільнюса Ґінтарас Ґрушас, президент Ради єпископських конференцій Європи. Він пригадав нам про надпис, який литовці вигравіювали на дзвоні, який мав поминати жертв комуністичних репресій Литви. Там були такі слова: «Той не гідний свободи, хто її не захищає!».
Зібравшись у Зарваниці, ми просимо, щоб, отримавши свободу як дар Духа Святого, ми змогли його зберегти і не втратити. Тоді всі інші наслідки такої свободи – здатність вистояти проти злого, відбудувати Батьківщину, зробити Україну краєм, повним життя, – прийдуть, кожен у свій час. За це будемо молитися. Сьогодні ми прийшли в цій прощі молитися за перемогу України, за перемогу, яка буде звільненням нашої землі і кожної людини від влади злого духа.
Ми просимо сьогодні: Мати Божа, Ти бачиш, як сьогодні плаче наш народ, Ти бачиш, що ми, як народ, по-іншому ставимося до нашого Бога-Визволителя, ніж мешканці Гадаринського краю. Ми жертвуємо найціннішим – життям, щоб наш народ ніколи більше не повернувся в рабство. Зарваницька Богородице, вислухай наші молитви, принеси Твоєму Синові сльози, біль і страждання України, але водночас принеси Йому наші мрії та надії. І нехай нам станеться за віковічним задумом Бога про свобідну і вільну Україну! Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
