Бог промовляє саме до мене: Його слово стає моїм тілом

Читай також

  • Нехай направиться. Перший тиждень Великого посту
  • У час Великого посту ходіть «На глибину» з командою «Школи особистісного зростання»
  • Отець-доктор Іван Гобела: «Великий піст ― час для нашого преображення і Канон Святителя Андрея Критського в цьому нам допоможе»
        • Бог промовляє саме до мене: Його слово стає моїм тілом

          Бог не тільки промовляє до нас щодня й з досконалою любов’ю. Він промовляє до кожного з нас особисто, – і настільки особисто, що кожен може сказати: Його Слово стає для мене тілом. Ісус Христос – це Воплочене Слово Отця, яке особисто приходить до кожного з нас.

          Цю правду нам теж доволі часто важко прийняти. Візьмімо, наприклад, нашу участь у Божественній Літургії. Нерідко, коли ми беремо участь у Євхаристії (покликаюся на ваші враження, підозрюючи, що в кожного вони подібні) і разом з усіма слухаємо те саме Слово Боже, нам здається, що Бог промовляє до всіх, тільки не до мене. Почуваємо себе відлученими від решти вірних і покиненими сам на сам зі собою.

          Бог промовляє особисто до нас, тобто встановлює з нами індивідуальний контакт і всією своєю Особою підтверджує те, що каже. Звернімо увагу, як гарно показує це Книга Буття (2:4б-7), другий опис створення людини. У того, хто читає цей уривок, спочатку може скластися враження, що натхненний автор, – дуже образно розповідаючи про те, як Бог створював людину з пороху земного, з глини, – піддався пориву фантазії. Погляньмо, однак, яку глибоку богословську думку містить цей опис. Адже перед нами постає образ Бога, Який особисто, єдиним і неповторним чином бере участь у створенні людини. Це Бог, Який під час створення кожного з нас забруднює собі руки глиною. Бачимо тут прегарне порівняння з образом праці гончаря. Гончар – це митець. Він не вміє продукувати свої твори масово, серійно. Щоразу, розпочинаючи працю, він творить нову, виняткову посудину. Він не може створити два абсолютно однакових вироби. Він щоразу вкладає у своє творіння інші почуття й переживання. Його зв’язок зі створюваним виробом єдиний і неповторний.

          Ось що хоче сказати нам натхненний автор у другому описі створення людини. Бог у кожного з нас вдихнув особисто Своє життя. Цей життєвий подих Він дає нам постійно й завжди робить це особисто. Чинить це через Своє Слово. А найбільше через Воплочене Слово, через Ісуса, Якого послав до нас, щоб урятувати нас від смерті. Ісус – це живе й особистісне свідчення Бога-Отця, Який невпинно й безпосередньо промовляє до нас, аби ми мали життя в собі!

          Наскільки це промовляння Бога (починаючи від першої книги Святого Письма) є особистим, можемо пересвідчитися за допомогою вправи, яку варто виконати. Отож, спробуймо, наприклад, пошукати у Святому Письмі тексти, у яких Бог звертається до нас особисто, у котрих розмовляє з нами інтимно. Я надзвичайно люблю й часто повторюю одну цитату із Книги пророка Ісаї, яка в певний момент життя дуже допомогла мені: «А тепер отак каже Господь, що створив тебе, Якове (нехай кожен з нас назве своє ім’я. – К. В.), і тебе вформував, о Ізраїлю: Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім’я твоє, Мій ти! […] Бо Я Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, твій Спаситель![…] Через те, що ти став дорогий в Моїх очах, шанований став, й Я тебе покохав…’’» (Іс. 43:1-4). Отож, Бог промовляє до кожного з нас особисто. Такою є ще одна правда, яку мусимо, можливо наново, відкрити й пережити.

          Бог промовляє до нас ЦІЄЇ МИТІ

          Рухаймося далі. Бог промовляє до нас щодня, звертається до кожного особисто з досконалою любов’ю та – додаймо наступне спостереження – говорить завжди цієї миті, завжди про теперішню життєву ситуацію. Його Слово творить історію спасіння, а це означає, що воно є історією, яка безперестанно звершується в нас. Постійно відбувається в нас. Його Слово завжди актуальне, воно стосується теперішньої хвилини мого життя. Бог ніколи не запізнюється зі Своїм Словом. Поставмо собі кілька важливих запитань: «З яким налаштуванням я слухаю Слово Боже? Чи, слухаючи Слово Боже, я переконаний, що Бог каже щось дуже важливе й потрібне мені саме цієї миті?» У Євангелії описана промовиста подія, яка в образній формі ідеально пояснює, чому нам важко повірити в актуальність Слова. Записав її євангеліст Лука (4:16-30). Отож, одного дня Ісус увійшов до синагоги у Своєму рідному Назареті, узяв до рук книгу й почав читати слово Ісаї. То було слово великої обітниці, – слово, на сповнення якого ізраїльтяни з тугою чекали сотні років.

          Вони очікували на прихід Месії, Спасителя. Прочитавши слово, Ісус згорнув книгу, поглянув на слухачів, Своїх земляків, і промовив до них: «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!». Як відреагували зібрані люди? Святий євангеліст Лука твердить, що погляди всіх були спрямовані на Ісуса. Можемо лише уявити тишу, яка запанувала, і напруження, яке Він випромінював. І от серед цієї тиші Ісус сповістив незвичайну новину: що саме сьогодні в їхньому житті, на їхніх очах, у їхньому місті ці слова сповнюються. Однак люди засумнівалися й навіть почали гніватися на Нього.

          Мабуть, ми трохи розуміємо їх. Визнаймо, що ми дуже здивувалися б, якби хтось сказав нам, що за посередництвом слова, яке читаємо сьогодні, Бог хоче нам щось сказати, – щось надзвичайно важливе, щось, що потрібне нам саме цієї миті. Варто запитати себе: «Чи віримо, що Його слово завжди актуальне? Чи існує щось, що перешкоджає нам повірити в це?» Звернімо увагу на те, що у своїй щоденності ми часто живемо минулим або майбутнім. Зовсім не живемо теперішньою ситуацією, нинішнім днем. Постійно журимося вчорашнім або завтрашнім днем. Ісус, Який промовляє в синагозі, нагадує нам, що Євангеліє – це Слово, яке сповнюється в нашому житті цієї миті. Це Добра Новина, яка розповідає про наше життя. Отож, постановімо собі щоденно вранці повторювати акт віри: «Бог промовляє до мене цієї миті».

          Певна річ, Бог промовляє до нас по-різному. Промовляє через іншу людину; і це необов’язково той, кого ми дуже любимо, це може бути й той, кого ми не любимо. Бог промовляє до нас у незручних ситуаціях, під час подій, яких ми воліли б уникнути. Наше повсякдення – це синагога Бога, святиня, з якої Бог скеровує до нас Своє Слово, що є важливим саме цієї миті. Нелегко почути Бога, Який промовляє, використовуючи різні способи. Наша щоденність дуже складна. Треба вміти відрізняти в ній голос Божий від інших голосів. Конче потрібна добра обізнаність у духовних справах, щоб залишитися чутливим до Його слова та водночас не приписувати Йому слів, які не походять від Нього.

          Лише в одному випадку можемо впевнено сказати, що «Бог цієї миті промовляє до мене». Це відбувається щоразу, коли розгортаємо Святе Письмо й починаємо читати Його святі Слова. Тоді завжди можемо з цілковитою переконаністю сказати собі, що не помиляємося: саме тепер, коли читаю Біблію, Бог промовляє до мене. Можна ствердити, що Святе Письмо й записане в ньому слово є немовби доказом того, що Бог промовляє до нас о будь-якій порі дня й ночі. Щоразу, як розгортаєте Євангеліє або іншу книгу Святого Письма, можете казати: «Він промовляє, – промовляє до мене».

          Але і в цей момент виникає цілком людська й природна перешкода, яка полягає в тому, що нерідко ця правда не має великого впливу на наше щоденне життя, хоча про все це ми знаємо й усе це дуже очевидне. Боже Слово – на відстані простягнутої руки від нас, перед нашими очима, але проходить повз нас, воно є Словом, з яким ми часто розминаємося. Ситуація, схожа на цю, нерідко трапляється в нашому буденному житті: хтось, хто живе поряд зі мною, може казати мені щодня чимало слів, але я вже так звик до його розмов, що не надаю їм жодного значення, машинально вимикаюся й просто не слухаю. Ось у чому полягає перешкода, яка виникає на шляху в нас, тих, хто вірить у Бога, особливо священиків, духовних осіб. Полягає вона в тому, що ми настільки часто читаємо Слово Боже, що воно входить у наш «розпорядок дня». Так часто чуємо його на Літургії, що поволі й непомітно воно перестає справляти на нас будь-яке враження. У нас виробляється дуже небезпечна звичка, слухаючи Слово Боже, не чути його. Це звичка в поганому значенні цього слова. Вона дуже небезпечна, бо може вбивати в нас добрі прагнення. Часто ми не можемо уважно слухати Слово Боже саме тому, що не прагнемо його, не тужимо за ним, бо вже призвичаїлися до нього. Звернімо увагу на ті дії, які виконуємо механічно: механічно розгортаємо Святе Письмо, механічно читаємо його, механічно молимося. Читаємо багато, деколи дуже багато, але нічого не чуємо. Отож, аби почути Слово й пережити його, треба на нього очікувати, а щоб очікувати на нього, треба справді прагнути Слова Божого, а щоб прагнути, слід пізнати його цінність. Адже насправді ми прагнемо в житті того, що має для нас цінність.

          Далі я розповім про деякі правди, які стосуються цінності Слова Божого. Хочу, аби ми спробували разом пережити, відчути його цінність. Прагну звернути увагу на те, що про Боже Слово говорить Святе Письмо.

          Читай також

        • Нехай направиться. Перший тиждень Великого посту
        • У час Великого посту ходіть «На глибину» з командою «Школи особистісного зростання»
        • Отець-доктор Іван Гобела: «Великий піст ― час для нашого преображення і Канон Святителя Андрея Критського в цьому нам допоможе»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.