Те, що належить до таїнства спілкування людини і Бога, не варто робити предметом гонитви за поширеннями і вподобайками

Читай також

  • Як ти змінишся,коли Бог проведе тебе через пустелю?
  • Знайдіть спокій і безпеку зі Святим Духом
  • Владика Богдан Дзюрах: історія не закінчується Голготою, Великдень настане обов’язково
        • Те, що належить до таїнства спілкування людини і Бога, не варто робити предметом гонитви за поширеннями і вподобайками

          Користуючись мережами, неможливо не помітити тотального засилля фотоманії, що охопила глобальний світ. Здається француз Нісефор Ньєпс, першовідкривач світлини, у найбільш дивовижному сні не підозрював грандіозність свого винаходу.

          Спробую дуже звузити оптику оцінки цього прекрасно винаходу, зосередившись на наступному: вже тривалий час міркую над знимкуванням на молитві у храмі. Це тепер роблять усі кому не лінь ― віряни, духовенство, інколи випадкові захожани наших храмів, монастирів і соборів. Усе б нічого, якби не декілька важливих аргументів «contra”.

          Церковна молитва, зрештою, як і кожна молитва, належить до святая-святих віри, чогось утаємниченого, інтимного, дуже особистого. Признатися, мені дуже до серця церковно-богослужбова краса, через яку вона висловлюється, бо у певному сенсі ― це теж своєрідна проповідь нашої віри. Виникає лише питання, чи маємо ми у цьому відчуття міри? Так, наше життя має бути світлим і просвіченим, але не обов’язково засвіченим безліччю світлин. Уміймо побачити і розрізнити це!

          Прекрасно, коли фото у часі богослужіння час до часу виникає, а не здійснюється у плановому режимі (винятком можуть бути хіба що інституційні висвітлення подій). Небезпечно, коли священник прагне перебувати під невпинним обстрілом численних фоторушниць. Бо цілком логічно виникає природне питання, чим тоді простір храму відрізняється від концертного подіуму?

          Чи залишається у його серці місце для зосередження уваги на Христі? Особливо про це варто не забувати нам, духовенству. Правило звичайної скромності для нас ніхто не відміняв. З моєї точки зору те, що належить до таїнства спілкування людини і Бога не варто робити предметом гонитви за поширеннями і вподобайками. У нас, християн, мало б залишатися щось по-євангельському утаєне, яке б просвічувало наше богоспілкування зсередини а не ззовні. Цінні речі ми найчастіше заховуємо за сімома замками, щоб їх не викрадено, а як ж тоді щодо молитви?

          Тримаймо руку на пульсі!

          Христос неодноразово застерігає своїх послідовників від молитви напоказ, від молитвослів’я, яке у жодному випадку не може вважатися молитвою. Церква ― не місце для позування, самолюбування, акторства. Якщо нам навряд чи під силу осягнути висоту справжнього євангельського смирення, то було б чудово, якщо б ми не втратили бодай відчуття звичайної скромності.

          І ще: хотілося б застерегти батьків не робити своїх діток об’єктом безконечних зйомок у часі молитви. Залиште їм шанс насолодитися воістину прекрасним часом дитинством. Повірте, від безконечних візуалізацій процесу їхньої молитви «на камеру» вони більш побожними не стануть. Нехай благословенний період дитячих років, перші кроки у церкві вони колись згадують як час таємничого пізнання незвіданого і ще не інфікованого підступним вірусом марнославства.

          Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ

          Читай також

        • Як ти змінишся,коли Бог проведе тебе через пустелю?
        • Знайдіть спокій і безпеку зі Святим Духом
        • Владика Богдан Дзюрах: історія не закінчується Голготою, Великдень настане обов’язково
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.