Франческо народився в невеликому італійському селі П’єтрельчина 25 травня 1887 року. Його батьки, Граціо Форгіоне та Марія Джузеппа Ді Нунціо, були звичайними фермерами, але знали, що їхній син був дуже близький до Бога. Коли йому було лише п’ять років, він урочисто віддав своє життя Ісусу. Кажуть, що він часто розмовляв з Господом Ісусом, Богородицею та своїм Ангелом-Охоронцем, які боронили його від нападів диявола. У п’ятнадцять років він вступив до ордену францисканців капуцинів і з обітницями прийняв ім’я Піо. Після семи років навчання у 1910 році був висвячений на священика.
Того самого місяця, коли він був висвячений, Падре Піо молився в каплиці, коли йому явилися Господь і Його Пресвята Матір, і саме тоді йому вперше було дано стигмати. Однак незабаром рани зблідли, а потім зникли. «Але я хочу страждати, навіть померти від страждань, — сказав Падре Піо Богоматері, — але все це таємниця». Незабаром після цього він пережив перший духовний екстаз. Падре Піо недовго служив в армії, але був звільнений за станом здоров’я. Повернувшись до монастиря, став духовником. Він мав п’ять принципів духовного зростання: щотижнева сповідь, щоденне причастя, духовне читання, медитація та іспит совісті.
Він часто казав: «Моліться, живіть надією і не турбуйтеся».
У липні 1918 року Падре Піо отримав видимі стигми, тобто п’ять ран Христа (руки, ноги та боки), після того як приніс себе в жертву, щоб закінчити війну. Святий священик був помічений Церквою, і до 1934 року він залучив тисячі паломників до своїх мес і до своєї сповідальниці. 23 вересня 1968 року Падре Піо відслужив свою останню Месу, відновив свої обітниці бідності, цнотливості та послуху і помер у своїй келії, страждаючи від сильної фізичної слабкості. Перед смертю падре Піо організував і керував будівництвом «Будинку допомоги в стражданнях», медичного та релігійного центру на 350 пацієнтів. Його канонізував 16 червня 2002 року Папа Іван Павло ІІ. За підрахунками, на церемонії канонізації були присутні близько 300 тисяч осіб.
