“Щоб і Отець ваш, який на небі, простив вам провини ваші” (Мр 11, 23-26).
У цьому Євангелії Ісус говорить про два невід’ємні середники духовно життя: віра і молитва. Одне без другого не існує. Духовне життя випливає з нашої віри. Віра становить основу молитви. Без віри не буде молитви – зустрічі з Богом. Одним зі способів здійснення віри є молитва. З допомогою молитви віра стає міцною, досконалішою. Молитва дає нам силу жити вірою, виконувати науку Христа.
Оскільки молитва – це розмова, зустріч з Ісусом, то однією з перешкод такої зустрічі є гріх. Зокрема провини перед ближніми. Знаємо, що заповідь любові складається з двох невід’ємних частин: любити одночасно себе і ближнього. Якщо справді любимо себе, то будемо любити й ближніх, і коли любимо ближніх, то тим самим любимо себе. Бо коли робимо добро комусь, то одночасно самі користаємо з цього добра. А якщо в стосунках із ближніми бракує добра, то це приносить шкоду також і нам.
Наше життя у великій мірі побудоване на стосунках з людьми. Ми іноді нарікаємо, що інші не так ставляться до нас, що нас мало поважають і цінують тощо. Часто від інших людей хочемо багато уваги й доброти. Але можемо не зауважити, що те, чого ми очікуємо від інших, того самого люди очікують від нас. Так само, як ми бажаємо, щоб люди з розумінням ставилися до наших слабостей, прогрішень, так само інші сподіваються, що ми аналогічно поставимося до них.
Любов є Божим даром, який отримуємо через молитву. Щоб отримати Божу любов, треба звільнити молитву від перешкод – непорозумінь із ближніми. Бо часто через ближніх Ісус відповідає на нашу молитву, посилає нам потрібні дари. Через непрощення провин ближнім, ми обмежуємо собі шляхи Божої допомоги.
Зі слів Ісуса знаємо, що любов до Бога часто проявляється через інших людей. Тому важливо бути у добрих стосунках із ближніми, щоб Христос міг без перешкод дарувати нам Свою любов. Через брак милосердя до ближніх ми стаємо їхніми суддями, але остаточно справедливо судить тільки Бог. Приймаймо кожну людину такою, як вона є, і віддаваймо суд в руки Божі. Коли будемо приймати інших людей – то й вони приймуть нас. Коли прощатимемо – інші простять нас. Чого ми хочемо – того й інші хочуть від нас. А вкінці сам Ісус хоче приходити до нас без перешкод із дарами любові й милосердя.
