Якщо ж согрішить проти тебе брат твій, докори йому; і коли покається, прости йому; і коли сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться і скаже: каюсь, – прости йому. І сказали апостоли Господу: додай нам віри. Господь сказав: коли б ви мали віру, як зерно гірчичне, і сказали смоковниці цій: вирвись і пересадись у море, то вона послухала б вас» (Лк. 17:3-6).
Прощення є осердям нашого життя. Багато ран, страждань і проблем є причиною того, що ми не простили або нам не простили: у наших сім’ях, між подругами, у відносинах з нашими батьками, дітьми, друзями, колегами… З досвіду ми знаємо, як важко простити.
А проте відсутність прощення породжує злопам’ятність, сум, злість, гіркоту, безнадію… Це отрута, яка псує наше життя, і то такою мірою, що Ісус повертатиметься до цього багато разів під час Своєї науки. Зокрема у молитві «Отче наш». «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». В уривку, над яким ми сьогодні розважатимемо, Він показує Своїм апостолам, як прощати. І, звичайно, через них, як завжди, звертається до всіх нас.
По-перше, Ісус розпочинає Своє навчання дуже реалістично: «Якщо ж согрішить проти тебе брат твій, докори йому…». Це і є наша природна реакція: ми почуваємося скривджені, ми відразу реагуємо протестом, докоряючи за його поведінку тому, хто нас образив. Ісус не каже: «Якщо вас хтось зранить, чиніть так, ніби нічого не трапилося, одразу простіть йому». Його порада ані не утопічна, ані не ангельська. Він прекрасно знає людську природу і чудово розуміє нашу інстинктивну реакцію. Зрештою, Він її не осуджує. У глибині душі Він її розуміє: «Послухайте, цілком нормально, що у перші хвилини ви чините опір образі». Та, без сумніву, це не найважливіше… Адже потім Ісус промовляє слова, що ведуть нас уперед: «І коли покається, прости йому».
Але Він піде набагато далі: «І коли сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться і скаже: каюсь, – прости йому». Сім разів у юдейській символіці означає завжди… У цьому разі наша терплячість і наша доброта піддаються серйозному випробуванню. Пробачити один раз, двічі – ще якось можна. Але пробачати тій самій особі вічно, тоді як вона постійно нас ображає, і, можливо, з тієї самої причини, – це вже занадто. Це виходить за рамки нашого розуміння і явно перевищує наші сили! Навіть якщо Ісус дещо згладжує удар, уточнюючи, що Його вимога залежить від виразного і повторюваного вибачення тієї особи, яка провинилася. Він ще не вимагає від нас, щоб ми пробачали в принципі, незалежно від будь-якого зусилля покаятися. Він передбачає, що в іншої особи є принаймні добра воля, навіть щирість, попри велику слабкість, адже вона незабаром знову грішитиме проти нас. І ми, можливо, знову зіштовхнемося з відсутністю поступу чи покращення її поведінки впродовж тривалого часу.
Тоді апостоли вигукнули: «Додай нам віри!» Це справжній крик душі! Адже вони свідомі і не мають жодних ілюзій щодо себе: вони знають, що нездатні прощати, вони не просять Ісуса укріпити їхню доброту, терпеливість, милосердя, що насправді було б найвідповіднішим засобом для їхньої слабкості. Апостоли просять додати їм віри, тобто довіри до самого Бога, бо вони, без сумніву, розуміють, що тільки у Бозі, отримуючи Його допомогу, будуть здатні прощати. Це так виходить за рамки їхніх людських можливостей! Силу прощати можна брати тільки у Бозі. Отож, Господи, додай нам віри! Адже тільки з Тобою все те, що по-людськи неможливе, стає надприродним чином можливим.
Однак Ісус нагадує їм, що питання не стільки в тому, щоб додати їм віри, яка у них надзвичайно мала! Бо навіть найменша віра, така мала, як гірчичне зерно, але реальна, повна, безповоротна, могла б допомогти їм здійснити надзвичайні речі, адже вони були б зроблені в Бозі, з Богом і в Його ім’я. І тоді, як сказав Матфей у паралельному уривку, «не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17:20). Нам вдасться, зокрема, прощати щораз більше і більше. Як Бог безкінечно прощає нам. Ми щоразу переконуємося в цьому у таїнстві покаяння, коли нам, хоч і безупинно грішимо супроти любові, Бог постійно прощає, зовсім не зневірюючись, не втомлюючись, не сердячись і не докоряючи нам за наші повторювані провини. І те, що Він робить для нас, лише заради милосердя, Він спонукає нас робити для наших ближніх.
Отож, підбадьорюймо одні одних більше вірити у Бога, у Його нескінченне милосердя. Разом робімо поступ у вірі й довірі до Його доброти до нас. Не вагаймося черпати нашу здатність прощати в самому джерелі прощення, у таїнстві покаяння, яке Господь і Церква так великодушно дають нам, щоб допомогти крокувати дорогою спасіння.
