Щоденні роздуми із книги «Бог кличе тебе»
Тоді всі полишили Його й повтікали… (Марка 14:50).
Упродовж століть усі прості акти непохитної відданости, послуху в скруті, любовного служіння Я приймав як покуту за самоту, що її зазнала Моя людськість через цю втечу.
Проте Я, сповна пізнавши прагнення Отця спасати і неприйняття Його людьми, нерозуміння Його задумів й мети, хіба міг би Я вважати, що теж не мав би спізнати цього відкинення?
Здобудьте, Мої діти, два уроки з цих слів. Зрозумійте спершу, що самотність, покинення й одинокість добре відомі Мені. Зрозумійте, що кожен вияв вашої вірности – це розрада для Мого серця.
Зрозумійте також, що саме тим утікачам і доручив Я завдання звістити Моє послання людству. Тим утікачам, тим боягузам Я дав Мою силу зціляти і воскрешати.
Земні успіхи – це не те, що Я використовую у великому ділі Мого Царства. «Всі полишили Його й повтікали». Довідайтеся про Моє ласкаве розуміння і прощення людської слабкости. Не схибивши раз, годі навчитися справжнього смирення. А тільки смиренні можуть успадкувати землю.
«Ісус же промовив: Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!…» (Луки 23:34).
